АМЕРИКАНСЬКИЙ ГНИЛЕЦЬ (гнилець печатного розплоду, злоякісний гнилець) – інфекційна хвороба личинок бджіл, що проявляється в основному влітку, рідше — навесні.
Зустрічається в усіх країнах світу, де розвинене бджільництво. Хвора бджолина сім’я збирає меду на 20-80 % менше здорової. Без надання своєчасної допомоги протягом 2-3 років вона слабшає й гине.
Збудник – споротвірна бацила. Стійка до фізичних і хімічних впливів, особливо якщо знаходиться в кірковому матеріалі або воску. У висохлих скоринках бацила зберігає свою життєдіяльність
Спори зберігають життєздатність у сухому грунті до 228 днів, у вогкому – до 19 місяців. У стільниках вони життєздатні протягом 35 років, вощині – 20 років, медогонці –
Шляхи поширення хвороби. Первинним джерелом інфекції є трупи личинок. Збудник хвороби передається через
Внутрішньовуликових бджіл, які виконують одночасно функції чистильниць чарунок, приймальниць свіжопринесеного меду, годувальниць личинок. Під час чищення чарунок від личинок, що загинули від А. г., бджоли-чистильниці інфікують свій ротовий апарат, а через нього – мед, яким харчуватимуться личинки.
Ступінь зараженості меду залежить від близькості його розташування до інфікованого розплоду. Чим далі він знаходиться від розплоду, тим більша ймовірність, що мікробів у ньому менше, або ж вони взагалі можуть бути відсутні.
Поширенню захворювання на пасіці сприяє бджолине злодійство. Зауважено, що сильні бджолині сім’ї, схильні до злодійства, частіше за інших заражаються А. г.
Розповсюджувачами інфекції також можуть бути паразити бджіл: воскова міль, личинка шинкового шкіроїда, різні види кліщів, мурахи, муха дрозофіла й т. п. Вони живуть у гнізді, харчуються стільниками, мертвими бджолами, личинками й різним сміттям, інфікуються самі, а при потраплянні в інші вулики механічно переносять також збудника хвороби.
Часто хвороба поширюється через недотримання пасічником елементарних санітарних правил при роботі на пасіці: перестановкам хворих сімей у здорову стільників або рамок з розплодом, давання здоровим сім’ям меду від хворих сімей, пересаджування бджіл у незнезаражені вулики.
Зараження здорових пасік А. г. може відбутися через пересилання сімей або пакетів бджіл із пасік, неблагополучних щодо цього захворювання.
Перебіг хвороби. Хвороба частіше з’являється в другій половині червня, а найбільшого поширення досягає в липні й серпні. Кліматичні й погодні умови на появу й розвиток хвороби не впливають. Оптимальні температурні умови для розвитку цієї інфекції – близько 37 °С. Підвищена температура в гнізді сприяє найшвидшому розвитку хвороби.
А. г. може протікати в прихованій формі, тобто безсимптомно, і в явній формі, коли хворобу можна виявити навіть при огляді бджолосім’ї. Інкубаційний період триває 3-7 днів. Швидкість інфікування личинок залежить від сили й працездатності бджолосім’ї, від кількості розплоду й від кількості внесених у вулик мікробів.
До інфекції сприйнятливі всі породи бджіл, але серед них зустрічаються окремі сім’ї, стійкіші до захворювання.
Вчасно виявити захворювання досить складно, тому що в другій половині літа огляд бджіл практично не проводиться.
Крім того, кришечки чарунок з інфікованим розплодом на початку хвороби не відрізняються від кришечок чарунок зі здоровими личинками. Згодом хворобу легко розпізнати за кольором кришечок, що темніють, коли бджоли починають очищати чарунки, викидаючи загиблих личинок.
Якщо вчасно не надати допомогу інфікованій бджолиній сім’ї, вона загине, тому що, очищаючи вулик від збудника хвороби, бджоли не можуть повністю очистити чарунки від клейкої маси загиблих личинок, і мікроби зберігаються у вулику.
При сильному зараженні бджолосім’я може загинути в середині літа, при слабкому – наприкінці літа, або ж частково інфікована йде на зимівлю, під час якої гине.
У зараженій сім’ї практично відсутні молоді бджоли, тому що майже весь розплід гине. Розплоду гине більше, ніж народжується, тому робочих бджіл з кожним днем стає менше.
Слабко заражена сім’я, яка йде на зиму, наступного року буде джерелом зараження інших сімей.
Симптоми хвороби. А. г. уражає бджолиний розплід, рідше – трутневий і матковий. Зовнішні ознаки хвороби виявляються неозброєним оком під час огляду стільників із розплодом. При А. г. спостерігається строкатість розплоду, тобто на тому самому стільнику зустрічаються безладно розташовані порожні чарунки або чарунки з яйцями й трупами личинок. Слід зазначити, що строкатість розплоду зустрічається й при інших хворобах.
Захворіла личинка втрачає свій перламутровий колір. Її шкірочка стає спочатку сіро-білою, потім ясно-коричневою й на останній стадії – темно-коричневою, легко рветься. Тіло личинки стає слабкопружним, потім перетворюється на клейку масу, що поступово осідає в денцях чарунок.
Якщо спробувати витягти цю масу пінцетом, то вона витягнеться в довгі, схожі на павутину, нитки.
Через місяць ця маса висихає й міцно прилипає до стінок чарунок у вигляді темно-коричневих скоринок. Зняти цю скоринку можна, тільки зруйнувавши стінку чарунки.
Розкладені трупи личинок видають характерний для А. г. запах столярного клею.
Воскові кришечки над мертвими личинками темні, продірявлені й запалі.
Діагноз хвороби при явній формі ставлять за зовнішніми ознаками. Звертають увагу на вік і стать ураженого розплоду, його колір, консистенцію й запах. При встановленні діагнозу слід виключити європейський Г. і застуджений розплід.
Для європейського гнильцю характерним є ураження відкритого розплоду, який гине у віці 3-4 днів, рідше – печатного, зі збереженням початкового вигляду кришечок.
При застудженому розплоді завмирання личинок відбувається суцільними ділянками на нижніх частинах стільників або на бічних рамках, а для А. г. характерним є строкатий розплід.
У випадку захворювання бджолиної сім’ї одночасно декількома заразними хворобами, наприклад американським і європейським г., остаточний діагноз слід ставити шляхом додаткових бактеріологічних і серологічних досліджень.
Профілактика. Проводять санітарно-лікувальні заходи, дезінфікують пасічний інвентар, підтримують чистоту на пасіці. Не згодовують бджолам мед від хворих сімей або невідомого походження, не використовують штучну вощину, отриману з гнильцевої сировини або з пасік, уражених хворобою. Уважно оглядають бджолині сім’ї під час їхнього придбання, а при надходженні до господарства їх протягом певного часу витримують окремо від пасіки й регулярно оглядають.
Для профілактики бджолиним сім’ям згодовують лікувальні підгодівлі в таких випадках:
– при виявленні розташованої поблизу неблагополучної пасіки із захворюванням бджіл на А. г.;
– при придбанні пакетних бджіл, роїв і стільників невідомого походження;
– при проведенні на пасіці оздоровчих заходів.
Готують лікувальні підгодівлі й дають їх бджолам двічі: навесні або на початку літа й за 2-4 тижні до головного медозбору.
Пасіка, де було виявлене захворювання на А. г., оголошується неблагополучною й карантинується. З такої пасіки забороняється вивіз бджіл, інвентарю, пасічного обладнання, що не пройшло дезінфекції. Через рік, при повній ліквідації захворювання, карантин знімається.
Заходи боротьби й лікування. Проводять комплекс оздоровчих заходів, до якого входить ізоляція заражених сімей, застосування лікувальних препаратів і створення бджолосім’ям найбільш сприятливих умов, дезінфекція вуликів, рамок і всього інвентарю.
Ізолювавши хворі бджолині сім’ї, здорових бджіл, які залишилися на пасіці, оглядають через кожні 10-15 днів. Знову виявлених хворих ізолюють.
Якщо ж виявлене свіже занесення А. г., то інфіковану сім’ю знищують. Бджіл обкурюють сірчистим газом, формаліном або ефіром, а стільники й рамки, що використовувалися загиблими бджолами, спалюють.
При зараженості великої кількості бджолиних сімей використовують випробуваний спосіб – їх переселяють (перегін) у нові або знезаражені вулики на рамки зі штучною вощиною й проводять лікування (див. Перегін бджіл).
(2 votes, average: 2,50 out of 5)