Аналіз витрат за статтями калькуляції

ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ

ЧАСТИНА II.

УПРАВЛІНСЬКИЙ АНАЛІЗ

5. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ТА ВИТРАТИ НА ВИРОБНИЦТВО

5.4. Аналіз витрат за статтями калькуляції

Стаття витрат – це вид витрат, який виділяється з урахуванням місця витрат (завод, цех, ділянка, бригада, навіть робоче місце) і призначення (ремонт, обслуговування обладнання, управління тощо). Постатейне відображення витрат в плані, обліку, звітності і аналізі повинно здійснюватися за єдиною методологією, розкривати їх цільове призначення і зв’язок з технологічним

При аналізі собівартості за статтями витрат виявляють:

– величину економії (перевитрат) за кожною статтею;

– частку впливу кожної статті у загальному зниженні собівартості продукції;

– вплив різних факторів на величину витрат за окремими статтями.

В табл. 5.3 наведена схема аналізу собівартості продукції за статтями витрат, де виконуються зазначені вище перші дві вимоги щодо постатейної оцінки затрат.

Для проведення аналізу використані дані матеріалоємного виробництва на відміну від трудомісткого, за якими приводився аналіз витрат на виробництво за елементами

Як засвідчують дані табл. 5.3, повна собівартість продукції в порівнянні з плановим рівнем виросла на 3,78%, що складає 295 тис. грн.

Зростанню витрат на виготовлену продукцію сприяли всі статті витрат за винятком купованих виробів, напівфабрикатів, послуг кооперованих підприємств.

В гр.8, табл. 5.3 відображено, якою мірою кожна стаття сприяла зростанню (зниженню) повної собівартості у відносному вимірі. Про правильність розрахунків свідчить збіг підсумків гр.8 з відносними змінами (перевитратами) повної собівартості виготовленої продукції (гр.7).

Після узагальненого постатейного аналізу собівартості продукції потрібно приступити до ретельного поглибленого аналізу кожної статті, оскільки лише таким чином можна виявити причини економії (перевитрат) окремих затрат, вишукати резерви зниження собівартості продукції.

Розглянемо окремі статті витрат.

Таблиця 5.3

Аналіз собівартості продукції за статтями витрат

Матеріальні витрати – не слід змішувати з матеріалоємністю. Сума матеріальних витрат може залишатись незмінною, а рівень матеріалоємності може виявитися вищим або нижчим ліміту внаслідок зміни асортименту і структури продукції.

Головним задачами аналізу матеріальних витрат як важливої складової частини собівартості є:

– виявлення і вимір впливу окремих груп факторів на відхилення витрат від плану та їх зміна у порівнянні з минулим роком;

– виявлення резервів економії матеріальних витрат і шляхи їх мобілізації.

При вивченні причин відхилення витрат від плану і попереднього періоду від прогресивних норм та інших баз порівняння всі причини поділяють на три групи, які умовно називають факторами цін, норм і заміни.

Під фактором цін розуміється не тільки зміна цін на сировину і матеріали, але і зміна транспортно-зоготівельних витрат.

Фактор норм відображає не тільки зміну самих норм витрат матеріалів, але і відхилення фактичних витрат на одиницю продукції (питомі витрати) від норм.

Фактор заміни – це не тільки вплив повної заміни одних видів матеріальних ресурсів іншими, а також зміна їх співвідношень у сумішах (рецептурах) і вміст в них корисних речовин.

В звітних калькуляціях можна визначити величину відхилення вартості сировини за рахунок зміни ціни і питомих витрат.

Важливе значення при оцінці витрат матеріалів надається обліку і аналізу використання відходів.

В табл. 5.4 наведений приклад оцінки впливу факторів “норм” і “цін” на зміну прямих витрат матеріальних ресурсів.

За даними табл. 5.4 можна зробити такі висновки: перевитрати матеріалів характерні тільки для виробу Н. Для решти видів матеріалів має місце економія, досягнута переважно за рахунок зниження

Цін. Понаднормативні витрати матеріалів спостерігаються тільки для виробів М і Н. Останнє обумовлене внутрішньовиробничими чинниками, на що потрібно звернути увагу. Не меншу увагу потрібно звернути і на скорочення нормативів, аби це не призвело до порушення рецептур, зниження якості продукції, споживчих і технічних характеристик готових виробів.

Для визначення економії (перевитрат) матеріальних ресурсів за рахунок заміни матеріалів можна, як і в табл. 5.4, скористатися методом абсолютних різниць.

Таблиця 5.4

Аналіз впливу факторів на зміну матеріальних витрат

На одиницю продукції Д

Позначимо:

М1 – обсяг матеріальних витрат за звітом;

Мпл – запланований обсяг матеріальних витрат;

Нз – норма витрат замінюваного матеріалу;

Нзам – норма витрат замінного матеріалу;

Р3 – ціна одиниці замінюваного матеріалу;

Рзам – ціна одиниці замінного матеріалу.

Факторний аналіз здійснюється у такій послідовності:

Загальна зміна вартості матеріальних ресурсів:

В тому числі під впливом змін:

– норм витрат матеріалів:

– ціни на матеріали:

Балансова перевірка:

Узагальнену оцінку витрат прямих матеріальних ресурсів, які становлять значну питому вагу, як в обсязі сукупних матеріальних ресурсів, так і, зазвичай, в собівартості продукції, можна провести шляхом порівняння планових і фактичних значень показників й частки їх в собівартості продукції (табл. 5.5).

Таблиця 5.5

Аналіз прямих матеріальних витрат, тис. грн.

Таким чином, як засвідчують дані табл. 5.5, незважаючи на абсолютне зростання прямих матеріальних витрат в порівнянні з планом на 111 тис. грн., питома вага їх в собівартості продукції скоротилась на 1,5%. Це пояснюється випередженням зростання повної собівартості продукції у порівнянні зі зростанням прямих матеріальних витрат: 3,8% проти 1,8%.

Оплата праці і відрахування на соціальні заходи виробничих робітників – фактичні витрати порівнюють з плановими, перерахованими на фактичний обсяг продукції (див. формули 4.19; 4.20).

Детальніший аналіз проводиться шляхом ретельної перевірки виконання норм виробітку і стану нормування праці; дотримання штатного розпису, тарифних ставок, посадових окладів, а також індексації заробітної плати. Дуже важливо встановити економічно обгрунтовані співвідношення між змінами обсягу продукції, продуктивності праці і оплати праці.

Розрахунки для аналізу оплати праці наведені в табл. 4.8, а оцінки співвідношення темпів росту продуктивності праці і середньої заробітної плати здійснюється за формулою (4.25).

В табл. 5.6 наведені дані для аналізу прямих витрат на оплату праці.

Отже, прямі виплати заробітної плати в порівнянні з планом збільшилися на 44 тис. грн, в тому числі основна заробітна плата виробничих робітників – на 31 тис. грн. Питома вага прямих витрат на оплату праці виросла з 2,8% за планом до 3,3% фактично, тобто збільшилася на 0,5%.

При аналізі витрат на оплату праці слід звернути увагу на виплати, що містяться в комплексних статтях, зокрема, в загальновиробничих витратах, а також на непродуктивні виплати.

Паливо та енергія на технологічні цілі – слід приділити увагу виконанню норм витрат на продукцію, а також на інші цілі, порівняти планові витрати з фактичними, визначити відхилення від планових (нормативних) витрат і з’ясувати причини цих відхилень, нарешті, пошуку резервів зниження енергоємності продукції.

Комплексні статті витрат – до них насамперед відносяться загальновиробничі витрати і позавиробничі витрати. Зазначені витрати в свою чергу складаються із різноманітних однорідних і “змішаних” статей.

Таблиця 5.6

Аналіз прямих витрат на оплату праці, тис. грн.

Склад комплексних статей міститься в П(С)БО № 16 “Витрати”. Зазначені витрати слід аналізувати як в цілому для комплексної статті, так і для кожної однорідної статті, що входить до комплексної; обчислюється економія (перевитрати) для кожної із них.

Крім загальної оцінки виконання кошторису витрат за зазначеними комплексними статтями слід також визначити і відносні величини, зокрема, витрати на 1 грн. продукції.

В процесі аналізу собівартості за статтями витрат важливо виявити зміни питомої ваги постійних і змінних затрат для кожної статті і в цілому для всієї собівартості продукції в залежності від обсягу виробництва.

Взаємозв’язок між постійними і змінними витратами та обсягом виробництва може бути описаний парним лінійним рівнянням:

(5.3)

Де У – повна собівартість продукції, або значення окремої статті;

А0 – абсолютна сума постійних витрат;

А1 – частка змінних витрат на одиницю продукції;

X – обсяг виробництва продукції.

Рівняння (5.3) реалізовано на підставі даних спиртової промисловості України за декілька років. Попередньо всі показники були приведені до зіставних цін останнього року.

В табл. 5.7 наведені основні статистичні параметри і характеристики рівняння.

Таблиця 5.7

Оцінка взаємозв’язку між статтями витрат і обсягом виробництва

Де R – парний лінійний коефіцієнт кореляції;

– середня помилка апроксимації;

Е – Коефіцієнт еластичності.

За даними табл. 5.7 видно, що між окремими статтями (за винятком загальновиробничих витрат), повного собівартістю та обсягом продукції існує тісний зв’язок, про що свідчать значення парного лінійного коефіцієнта кореляції (R). Середня помилка апроксимації (), яка відображає відхилення між фактичними і розрахунковими (на підставі рівняння) значеннями досліджуваного показника не перевищує допустимої межі (10,0%). Звідси можна зробити висновок про те, що побудовані рівняння адекватно описують досліджувані процеси.

Коефіцієнт еластичності показує на скільки процентів в середньому зміниться функція (Y) зі зміною певного фактора (Хі) на 1% за фіксованого значення інших факторів.

Коефіцієнт еластичності (Е) може бути використаний не тільки для аналізу, але і у плануванні (прогнозуванні).

Якщо вважати, що у плановому періоді не буде суттєвих коливань цін і тарифів, то величина повної собівартості або окремої статті у наступному за звітним періоді може бути розрахована за такою формулою:

(5.4)

Де Уі( t +1) – очікуване значення показника (статті затрат, повної собівартості) на наступний період (плановий, прогнозний);

Е i – коефіцієнт еластичності і-го показника;

Т np (X) – темп приросту обсягу продукції у плановому періоді в порівнянні з базисним періодом;

У i ( t ) – значення показника в базисному періоді.

Якщо ліву і праву частини формули (5.3) розділити на обсяг продукції, то отримаємо залежність собівартості одиниці продукції від обсягу виробництва.

(5.5)

Яку можна також для зручності записати таким чином:

(5.6)

У формулі (5.6) А0 – це змінні витрати на одиницю продукції, а А1 – постійні витрати.

Для оцінки впливу обсягу виробництва на собівартість одиниці продукції були використані дані 52-х підприємств спиртової промисловості, які переробляють мелясу.

Як факторна ознака (х) в дослідженнях використані обсяг виробництва продукції у вартісному вимірі (х1); обсяг виробництва продукції у натуральному вимірі – виготовлений умовний спирт-сирець (Х2); добова потужність (Х3). Останній показник характеризує потенційні можливості підприємства щодо виробництва продукції.

Як функціональна ознака (У) вибрана виробнича собівартість 1 дал спирту-сирцю.

В табл. 5.8 наведені результати реалізації рівняння (5.6) на ЕОМ.

Таблиця 5.8

Оцінка впливу розміру підприємства на собівартість

Одиниці продукції

Адекватність (відповідність) рівнянь досліджуваним явищам підтверджується наведеними у табл. 5.8 статистичними характеристиками. Так, середня помилка апроксимації () дорівнює 2,2, що свідчить про невеликі розбіжності між фактичними і розрахунковими на основі рівняння 5.6 значеннями досліджуваного показника (виробничої собівартості). Парний коефіцієнт кореляції (R) досить великий, що свідчить про щільність зв’язку між досліджуваними показниками. Коефіцієнти еластичності (Еі) дають можливість оцінити ступінь реагування виробничої собівартості одиниці продукції на зміну обсягів виробництва і виробничої потужності. Якщо фактори Хі і Х2 відображають вплив реального обсягу продукції на виробничу собівартість 1 дал спирту, то фактор визначає Х3 вплив потенційних можливостей підприємства.

Значення коефіцієнтів еластичності: E 1 = -0,037; Е2 = -0,040; Е3 = -= 0,045; показує, що зі зростанням відповідно обсягу продукції у вартісному вимірі, у натуральному вимірі та виробничої потужності на 1% собівартість 1 дал спирту знизиться відповідно на 0,037%, 0,040%, 0,045% і навпаки. Найбільше на виробничу собівартість 1 дал спирту впливає виробнича потужність, що свідчить про скриті можливості зниження витрат на виробництво.

Зниження виробничої собівартості під впливом певного фактора за допомогою коефіцієнта еластичності може бути розраховано за такою залежністю:

(5.7)

Де С0, Спл – значення виробничої собівартості продукції відповідно у базовому періоді та за планом;

Хоі, Хплі – значення і-го фактора відповідно у базовому періоді та за планом;

Еі – коефіцієнт еластичності для і-го фактора.