Анархо-синдикалізм

Анархо-синдикалізм – дрібнобуржуазна теорія, яка проголошує пріоритет дрібної приватної власності й дрібного землеволодіння, заперечує необхідність будь-якої влади. Ідейним джерелом А.-с. був анархізм, що сформувався в 40 – 60-х XIX ст., його ідеологи – французький економіст П. Прудон, німецький учений М. Штірнер, російські лідери анархізму М. Бакунін, П. Кропоткін та ін. Прудон стверджував, що побудова суспільства можлива через створення по всій країні товариств дрібних виробників. Ці ідеї, перенесені окремими представниками анархізму

в профспілковий рух (профспілко – синдикати), зумовили виникнення А.-с. У сфері соціальних і політичних відносин ідеологи А.-с. заперечували державну політичну організацію суспільства, необхідність створення політичних партій робітників. Замість держави вони прагнули побудувати суспільство, яким би керувала федерація синдикатів, що повинна займатися розвитком виробництва й розподілом створеного продукту. В 20- ті XX ст. ідеологи А.-с. виступали за побудову вільного від державної влади (“лібертатного”)
комунізму, в якому синдикати виконували б виробничі й суспільні функції. Характерним для А.-с. є насамперед антиісторичний підхід. Так, наполягаючи на пріоритетності приватної власності, теоретики А.-с. не розуміють історичної неминучості перетворення цієї форми власності на другорядну, якою вона є нині в розвинених країнах світу. Крім того, вони заперечують державу, якої не було лише за первіснообщинного ладу. Непослідовність позиції А.-с. полягає і в тому, що вони виступають за управління виробництвом і розподілом продуктів федерацією профспілок, яка в такому разі стає інститутом влади, отже, обмежуватиме свободу індивідів. А.-с. певною мірою втілювався у сільському господарстві України у 90-х-на початку XXI ст.




Анархо-синдикалізм