АРОН

Соціологія короткий енциклопедичний словник

АРОН ( ARON ) Раймон (14.03.1905, Рамбервіллер – 17.10.1983, Париж) – франц. соціолог, філософ, політолог, публіцист. Отримав освіту у Вищій нормальній школі (1924 -1928), де близько зійшовся з майбутніми провідниками духовного життя Франції – Ж.-П. Сартром, Ж. Кенгійомом, A. Койре, П. Нізаном та ін. З 1930 р. перебуває в Німеччині, де читає лекції в Кельні, а потім у Берліні, водночас удосконалює свої знання з нім. філософії та соціології. Повернувшись до Франції, у 1935 р. видає фундаментальну “Критику філософії

історії”, в якій аналізує погляди А. Дільтея, Г. Ріккерта, Г. Зіммеля, М. Вебера. В 1938 р. захищає дис. “Критична філософія історії”. Під час війни служить у військ. – повітряних силах Франції, згодом у Лондоні редагує щомісячник “Французьке життя”. Після війни поряд з наук, і викладацькою роботою активно співпрацює політ, оглядачем у провідних франц. часописах. У 1978 р. – співзасновник і головний редактор ж-лу “Коммантер”. У 1955 – 1968 рр. завідує каф. соціології в Сорбонні, а з 1970 р. і до кінця свого життя очолює каф. сучасної цивілізації в Колеж де Франс.

Соціол. погляди А. формувались спочатку під

впливом марксизму, але невдовзі А стає прихильником баденської школи неокантіанства, а потім наближається до позиції М. Вебера з його теорією “ідеальних типів” у істор. дослідженнях. Головні об’єкти досліджень А. – історія соціол. вчень і найбільш гострі політ, проблеми сучасності. В наук, і політ пошуках А. виступає з позицій лібералізму, який сповідує вірність принципам демократії, вільної конкуренції та приватного підприємництва. Його поглядам притаманний скептицизм щодо будь-якої ідеол. ортодоксії, він один з авторів концепції деідеологізації. А. належить провідна роль у розробці теорії “єдиного індустріального суспільства” в сер. 50-х рр. А. доходить висновку, що відбувається “мондилізація” суспільства, тобто всесвітнє об’єднання індустріально розвинутих країн. А. вважав, що сучасне суспільство розвивається в напрямі поглинення соціалізму капіталізмом, бо економіка зх. країн виявляє більшу ефективність, ніж сх. – соціаліст Одним з перших висунув тезу про те, що в др. пол. XX ст. все в світі стало більш взаємопов’язаним і взаємозалежним і що основою цієї єдності є наук, інтелект і техн.., досягнення; результати науки дуже швидко отримують практ., втілення в техніці, водночас досягнення в техніці та новітніх технологіях можуть приносити не тільки користь. Прогрес науки і техніки породжує певні ідеали, але досягнення їх є неможливим, бо індустріальне суспільство потребує суворої дисципліни і жорсткої ієрархії, тоді як демокр. ідеали спираються на рівність і свободу особистості, що робить сучасну цивілізацію драматичною за своєю суттю, породжуючи в суспільстві песимістичні настрої (діалектика песимізму).

Бібліографія праць А. налічує понад 60 моногр. та декілька тисяч наук, і газетних статей. Основні теми наук, інтересів А. – філософія історії (“Виміри історичної свідомості”, 1961; “Есе про свободи”, 1965; “Найважливіші етапи соціологічної думки”, 1967 та ін.) та майбутнє людства. Останнє А розглядає з різних т. з.: дипломатично-стратегічної (“Мир та війна між націями”, 1962; “Велика суперечка”, 1963; “Роздуми про війну: Клаузевіц”, 1967 та ін.), філос (“Розчарування в прогресі”, 1963; “На захист занепадницької Європи”, 1977 та ін.), екон.-політ. (“Вісімнадцять лекцій про індустріальне суспільство”, 1962; “Класова боротьба”, 1964; “Демократія і тоталітаризм”, 1965 та ін.). Переконаний антикомуніст А. в “Опіумі для інтелігенції” (1955) подає нищівну критику марксизму і його прибічників з табору лівої інтелігенції, зокрема, за їх беззастережну підтримку СРСР (Ж.-П. Сартр), котру продовжує майже в усіх наступних працях. А. відгукується на найважливіші події сучасності (“Від одного святого сімейства до другого. Нариси про уявні марксизми”, 1969; “Невловима революція. Роздуми про травневу революцію”, 1969 та ін.). З великим інтересом громадськість зустріла прижиттєву книгу А. – “Мемуари: 50 років політичних роздумів”.

З 1963 р. – член Франц. академії моральних і політ, наук. А. – почесний член багатьох закордонних академій, зокрема, Амер. академії мистецтв і наук, почесний д-р Гарвардського, Колумбійського, Базельського, Брюссельського та ін. ун-тів; віце-президент Міжнар. соціол. асоціації (1962). А. входив до складу Екон. і соціальної ради Четвертої і П’ятої республік.




АРОН