Багатопартійна система

Політологічний словник

Багатопартійна система – спосіб організації політичного процесу в країнах з демократичним режимом правління та відповідним типом політичної системи. Б. с. виникає на засадах розвиненої соціальної структури, зрілості політичних інтересів та плюралізму політичних ідей. Економічною передумовою появи Б. с. є ринкове господарство, що функціонує на засадах змішаної форми власності, а соціальною – розвиненість громадянського суспільства. В умовах правової держави та зрілого громадянського суспільства Б. с. забезпечує

конкуренцію у боротьбі за владу, циркуляцію владних еліт, яка здійснюється на виборних засадах.

У політології вирізняють три різновиди Б. с.: біпартизм – наявність двох провідних партій, які здійснюють почергове перебування при владі (США, Великобританія); система “двох з половиною партій”, коли жодна з двох найпотужніших партій не може одержати більшості у парламенті, внаслідок чого одна з них утворює коаліцію з третьою задля формування уряду (колишня ФРН); поліпартизм – три і більше партій з приблизно однаковим за кількістю електоратом, жодній з яких тривалий час не вдається здобути

більшість у парламенті, у зв’язку з чим формуються урядові коаліції (Бельгія, Італія, Нідерланди, Франція та ін.). Б. с. пов’язана також з існуючою у країні виборчою системою. Найкраще утворенню Б. с. сприяє пропорційна виборча система, натомість мажоритарна краще відповідає системі біпартизму, а змішана веде до розвитку поліпартійності.

Попри позитивні властивості Б. с. має і певні недоліки, особливо, коли йдеться про Б. с. поліпартійного типу. Адже за цих умов ускладнюється процес політичної структуризації суспільства, а за наявності значного виборчого бар’єра ті з них, що не пройшли до парламенту, розпорошують голоси виборців, внаслідок чого представницький та законодавчий орган влади не завжди об’єктивно відображає суспільно-політичні інтереси. Відтак Б. с. такого типу не знімає проблеми відчуження значної кількості партій від влади.

За роки незалежності Україна відбувається складний і болісний процес становлення сучасної багатопартійної системи, яка все ще перебуває у стані поліпартизму. Особливо активний процес партієтворення спостерігався в середині 90-х років XX ст., коли за рік реєструвалося по кілька десятків політичних партій. Цьому неабияк сприяла відсутність закону про політичні партії, утворення і діяльність яких регулювалися лише законом про громадські організації. Брак чітких критеріїв утворення партій істотно стимулював гіпертрофоване прагнення політиків будь-що мати свою кишенькову партію, що їх у народі називали “диванними” або “каналовими”. Вони створювали ілюзію багатопартійності, суттєво дискредитуючи саму ідею, яка за суттю є демократичною.

У цілому ж, як зазначають дослідники партійної системи в Україні, вона пройшла кілька етапів становлення. Перший припадає на кінець 80-х – початок 90-х років XX ст., коли вдалося порушити політичну монополію однієї партії – КПРС – КПУ. На противагу їй виник Народний Рух України (НРУ) та Українська республіканська партія (УРП). Після розпаду Радянського Союзу виникли політичні та правові передумови для появи багатопартійності. На тлі забороненої КПУ виникає Соціалістична партія України (СПУ), Демократична партія України (Дем-ПУ) та багато інших партій. Домінуючим

Ідейно-політичним мотивом парті створення цього етапу були: ставка на антикомунізм, національний патріотизм, державоцентризм, західництво та романтизм. Другий етап розпочинається з 1993 р., після скасування заборони на діяльність КПУ та її перереєстрації. У цей час на тлі глибокої фінансово-економічної кризи спостерігається втрата ілюзій на швидкі не лише моральні, а й матеріальні здобутки від незалежності. Відтак знову набирає певної популярності ліва ідеологія. З’являється ціла низка партій, які позиціонують себе захисниками “знедолених мас”. Серед них, зокрема, Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), що утворилася на тлі розколу всередині СПУ Підтиском лівих реанімуються деякі вже призабуті гасла і символи радянського минулого, з’являється мода на квазірадянський політичний стиль як у риториці, так і в тактиці політичної поведінки. Наслідком цього став значний успіх лівих на парламентських виборах 1998 р. На правому фланзі відносно помітним явищем стало утворення партії з реформістською ідеологією та орієнтацією на національно-демократичні цінності “Реформи і порядок” (РІП). Третій період партійного будівництва в Україні розпочався у 1998 р. одразу після виборів до Верховної Ради. Він позначений кризою популярності правих партій, ідеологія яких трималася на національно-демократичних гаслах. З-поміж правих партій лише Рух спромігся потрапити до парламенту за пропорційною частиною змішаної виборчої системи, але вже невдовзі, а саме у 1999 р., стався розкол Руху на дві партії – Народний рух України та Український народний рух. Тоді ж про себе заявляють багато нових партій, які концентруються навколо лівого чи правого центру – це Народно-демократична партія України (НДП), Соціал-демократична партія (об’єднана) (СДПУ(о)), Трудова партія України (ТПУ), “Громада” – пізніше “Батьківщина”, Демократичний союз, партія “Регіони України”.

Після ухвалення у 2001 р. закону про політичні партії процес кількісного збільшення партій суттєво призупинився. До того ж з ініціативи Мін’юсту України у 2003 р. було здійснено моніторинг щодо відповідності існування тих чи тих партій вимогам чинного законодавства про партії. Внаслідок такого адміністративно контрольного заходу кількість партій дещо знизилася і на 1 січня 2004 р. становила 99 партій. Істотним стимулом до консолідації близьких за ідеологічними засадами партій можна вважати також ухвалення Верховною Радою у квітні 2004 р. нового закону на пропорційних засадах. Таким чином, нині є підстави говорити про правові, політичні та адміністративні передумови для руху досить все ще аморфної партійно-політичної системи у бік сучасної багатопартійності.

Багатопартійно Українська держава на початку XX ст. – К., 1992; Білоус А. О. Політичні об’єднання України. – К., 1993; Кремень В. Г., Бозовкін Є. Г. Політичні партії України: порівняльний аналіз програмних документів. – К., 1993; Білоус А. О. Політико – правові системи: Світ і Україна. – К., 1997; Здіорук С. І., Бичек В. В. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин: Монографія. – К., 2001.

Л. Шкляр




Багатопартійна система - Довідник з політології


Багатопартійна система