ТЕМА VII ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОТИЧНОГО І ЛАНДШАФТНОГО РІЗНОМАНІТЬ
§ 14. Біорізноманіття. Причини і наслідки деградації біорізноманіття. Природозаповідання як одна з ефективних форм збереження біорізноманіття. Основні категорії заповідних об”єктів
Категорія “біорізноманіття”. Біорізноманіття належить до одного з найважливіших надбань кожної держави, адже живі організми виконують життєво важливі функції, є індикаторами якості навколишнього середовища, творцями середовища життєдіяльності людей. Зміни біорізноманіття
–
– невиснажливе використання природних екосистем;
– зниження рівня техногенних забруднень природних компонентів;
– збільшення площ під лісами й іншою природною рослинністю.
Генетичне, видове й екосистемне біорізноманіття. Вивчаючи біорізноманіття, увагу приділяють трьом аспектам: генетичному, видовому і екосистемному. Генетичне біорізноманіття – це сукупність генофондів різних популяцій одного виду. Помилковою є думка, що охорона певного виду в заповідниках дає підставу на його винищення на решті території поширення. Звідси постає необхідність створення екологічної мережі, яка є запорукою збереження генетичного біорізноманіття. Видова різноманітність – це сукупність видів, що населяють територію. У межах України поширені 5100 видів вищих судинних рослин, з яких 611(12%) занесено до Червоної книги України. За оцінками фахівців, близько третини червонокнижних видів рослин перебувають поза межами природних заповідників і заказників. Втрата хоча б одного виду є незворотною (мал. 29). Екосистемне (ландшафтне) біорізноманіття – це сукупність унікальних і типових лісових, лучних, болотних, степових, гірських, рівнинних, морських, річкових угруповань. Екосистеми є основними об’єктами природозаповідання, вони формують біогеографічну особливість кожного природного регіону. В межах України існує необхідність у збереженні не тільки унікальних, а й типових екосистем у кожному з природних районів. Унікальними з точки зору збереження біорізноманіття є екосистеми Українських Карпат, Гірського Криму, Подільського Подністров’я,
Мал. 29. Рослини Червоної книги України: нарцис вузьколистий (І), горицвіт вес няний (2), пролісок (3), сон трава (4), горох високий (5), піон тонколистий (6)
Товтрового кряжу, Побужжя та ін. Унікальні екосистеми включені до Зеленої книги природи (мал. 30).
М. Д. Гродзинський, П. Г. Шищенко вказують на чотири аспекти трактування ландшафтного різноманіття: ландшафтознавчий, антропічний, біоцентричний і гуманістичний. Ці аспекти взаємодоповнюють один одного і не суперечать один одному.
Ландшафтознавче трактування ландшафтного різноманіття зводиться до визначення кількості типів ландшафтів і кількості їх контурів у межах певної території. Виявлення ареалів максимуму різноманіття територіальної структури ландшафту має особливе значення для виділення мережі природоохоронних територій. За оцінкою П. Г. Шищенка та М. Д. Гродзинського, найбільш різноманітну ландшафтну структуру мають території, де межують ландшафти різних природних зон і різних тектонічних структур.
Антропічне тлумачення ландшафтного різноманіття побудоване на широкому розумінні цього терміна, а саме – інтегративного ландшафту, зміненого і перетвореного людською діяльністю. Сюди відносять слабо змінені природні ландшафти, перетворені агроландшафти, штучно створені селитебні, антропогенно-аквальні, промислові тощо.
Ландшафтно-екологічної оптимізації території можна досягти при гармонійному порівнянні природних і антропогенних ландшафтів у співвідношенні 60 % до 40 % ландшафтної структури. Пошук антропогенного оптимуму полягає в наближенні сучасної структури угідь до традиційних етнічних моделей.
Біоцентричне розуміння ландшафтного різноманіття полягає в тому, що досягнення ландшафтного різноманіття передусім необхідне для забезпечення біотичного. Цей підхід найпродуктивніше розроблений у ландшафтній екології. Згідно з таким підходом, головна причина втрати
Мал. 30. Побужжя (1), Українські Карпати (2), Гірський Крим (3)
Біотичного різноманіття полягає в ізольованості окремих ділянок рослинного покриву. Тому відновлення біотичного різноманіття в умовах реального ландшафту полягає в поєднанні окремих ділянок із збереженою природною рослинністю в цілісну мережу завдяки формуванню екологічних коридорів. Різноманітність ландшафтної структури з біоцентричних позицій буде тим більшою, чим більше вона має біоцентрів і біокоридорів.
Гуманістичне розуміння ландшафтного біорізноманіття зводиться до трактування ландшафту як природо-культурної цілісності. У такому ракурсі ландшафтне різноманіття охоплює природне, культурне й етнічне середовище. Кожний ландшафт наділений специфічними культурними і етнічними рисами, притаманними традиціям, звичаям і обрядам місцевого населення.
Природозаповідання як одна з ефективних форм збереження біорізноманіття. Основні категорії заповідних об’єктів. Заповідна справа – це не тільки збереження і охорона заповідних об’єктів різних рангів. Заповідання виконує ряд важливих наукових, господарських, екологічних завдань. Зокрема заповідні об’єкти виконують роль природних ядер;
Мал. 31. Краснокутський дендропарк (Харківська обл.) – один з найдавніших в Україні денропарків
Їм належать важлива ресурсознавча роль, вони формують так званий екологічний каркас території, є центрами екологічного виховання.
До природно-заповідного фонду України належать:
Природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;
Штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки (мал. 31), зоологічні парки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно від їхньої екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.
Станом на 1.01.2007 р. в Україні налічувалося 4 біосферні, 17 природних заповідників, 17 національних природних парків, 45 регіональних ландшафтних парків, понад 2700 заказників, понад 3000 пам’яток природи, 25 ботанічних садів, 12 зоопарків, 43 дендропарки, 540 парків – пам’яток садово-паркового мистецтва, 790 заповідних урочищ загальною площею близько 3 млн га.
Упродовж останніх років зросла кількість національних природних парків (до 47 одиниць), а також збільшилися площі під ними, у зв’язку з чим загальна їхня площа становить 1 184 814 га, що сприяло зростанню частки заповідання до 5,7 % території держави.
Сучасні екологічні спостереження і оцінки показують, що збереження генофонду будь-якого регіону можливе за умови 10-15 % заповідності його площі. Нарощування кількості заповідних об’єктів не є самоціллю й особливого ефекту не дасть. Необхідно цілеспрямовано формувати екологічні мережі, в яких заповідні території виконуватимуть функції основних структурних елементів.
Аргументи і факти
На сучасному етапі триває процес формування транскордонних елементів національної екомережі. Це, наприклад, перший в Україні Тристоронній Біосферний Заповідник – “Східні Карпати”, в який увійшли з українського боку Ужанський НПП (39 159 га) та Надсянський РЛП (19 428 га). З польського боку до нього належать –
Бешадський НП (27 833,68 га) та два ландшафтні парки: Ціснянсько-Ветлінський (46025 га) і Долина Сяну (34 865, 73 га), а із словацького – НП “Полонини” (29 805,05) га. та його буферна зона (10 973, 29 га).
Завершується підготовка матеріалів щодо створення біосферного резервату “Західне Полісся” на кордоні України і Польщі. Район Шацького біосферного резервату (у складі Шацького НПП) є комплексом 22 озер, найбільше з яких – озеро Світязь, мішаних лісів, лук і боліт. На території Польщі до резервату ввійшли Поліський НП і три ландшафтні парки. У 2002 р. білоруська сторона виявила намір приєднатися до створення транскордонного біосферного резервату “Західне Полісся”. Транскордонний біосферний резерват “Дельта Дунаю” був створений на базі біосферного заповідника “Дунайські плавні” загальною площею 46 402,9 га. Румунський біосферний резерват “Дельта Дунаю” має загальну площу 591 200 га.
Біосферний резерват “Розточчя” пропонується створити на гряді Розточчя, яка перетинає державний кордон України та Польщі. У межах України до резервату ввійдуть природний заповідник “Розточчя”, кілька заказників і пам’яток природи та Яворівський НПП площею 7078,6 га.
Проектована міждержавна природоохоронна територія Прип’ять-Стохід з українського боку буде охоплювати існуючий однойменний НПП (44 958 га). З боку Білорусі увійдуть заказники “Радоставський” і “Званець”.
Проектований українсько-російський біосферний резерват “Брянські та Старо – гутські ліси” з української сторони буде включати Деснянсько-Старогутський НПП. З боку Росії увійде заповідник “Брянський ліс” (12 168 га), 10 ландшафтних заказників і дві пам’ятки природи.
Уже не перший рік проводяться українсько-молдовські консультації щодо створення спільної природоохоронної території в пониззі Дністра, де з боку України створено НПП “Нижньодністровський” площею 21 311 га.
Перспективним є створення українсько-румунського біосферного резервату “Марамороські гори” площею близько 150 000 га. У Румунії поблизу кордону створений біосферний резерват “Гори Мараморощини”.
Перспективною природоохоронною територією у прикордонній українсько – угорській зоні є Притисянська низовина, зокрема басейн р. Латориці.
ВИСНОВКИ
1.Наявна мережа заповідних об’єктів України охоплює близько 42 % видів рослин Е і тварин України і незначну частку ландшафтного різноманіття. Тому ідея системного підходу до охорони природи, яка закладена в концепції екомереж, має стати провідною у XXI ст.
2. Україна володіє третім після Росії і Франції біорізноманіттям Європи. Тому реалізація загальнодержавної програми формування національної екомережі сприятиме своєчасному збереженню і відновленню видового, генетичного та ландшафтного різноманіть.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)