Біосфера, її складові

РОЗДІЛ 3 ГЕОГРАФІЧНА ОБОЛОНКА

Тема 4. Біосфера

Луки, вкриті зеленою травою, розкидані там і тут групи дерев. Квіти, що горять на сонці яскравими кольорами, і бджоли над ними. Корови, що пасуться за огорожею. А ось пташка пірнула в кущі, мабуть, за своїм кормом – комахою. Усе це жива природа, яка об’єдналася в одній з оболонок Землі – біосфері. Світ живої природи вивчають біологічні науки. На уроках географії ви дізнаєтесь про те, як розміщені компоненти живої природи на земній кулі, як вони взаємопов’язані між собою та з неживою

природою.

§ 57. Біосфера, її складові

Пригадайте

Що таке жива природа?

Як живі організми впливають на неживу природу?

Які рослини і тварини живуть поряд з вами?

Жива оболонка Землі. Біосфера як сукупність рослин, тварин, грибів і бактерій не охоплює самостійного простору. Біосфера – це оболонка Землі, яку створюють живі організми, що заселяють частини літосфери, атмосфери та гідросфери. Основна маса живих організмів зосереджена біля поверхні Землі, тобто там, де найбільше взаємодіють

усі земні оболонки. Проте окремі форми організмів, переважно бактерії, трапляються й у глибоких шарах літосфери – до 3 км і майже в усій тропосфері.

Живі організми безперервно змінюють навколишнє середовище – живу і неживу природу навколо нас. Так, рослини поповнюють запаси кисню в атмосфері і засвоюють вуглекислий газ.

 Біосфера, її складові

Мал. 172. Навіть на голих скелях є місце для життя

Світло, тепло, умови зволоження, грунт – це ті компоненти неживої природи, від яких залежить життєдіяльність організмів. Важливою особливістю живих організмів є їхня здатність пристосовуватися до різноманітних умов існування (мал. 172).

Природне оточення групи організмів є для них середовищем життя. Так, деякі організми можуть жити навіть у кип’ятку і не гинуть у льодовиках.

У результаті взаємодії організмів одного з одним та з неживою природою на земній кулі утворилися, приміром, ліс, степ, болото, озеро, які називають природними екосистемами (мал. 173).

Практичне завдання

Знайдіть навколо себе кілька різноманітних середовищ життя рослин і тварин. Поспостерігайте за ними, пам’ятаючи про те, що у своїх стосунках з природою слід керуватися головним правилом: “Не нашкодь!”

Живі організми поширюються на земній кулі нерівномірно. Проте поширення органічного світу небезладне. З відомих майже 350 тис. видів рослин і 1,5 млн видів тварин переважна більшість (близько 9/10 загальної кількості) зосереджена на суходолі. Тут панують рослини. Найрозвинутіший живий світ у лісах.

У Світовому океані найбільш заселеними є прибережні і приповерхневі води. Близько 60 % площі Світового океану нагадують пустелі. Навіть у найзаселеніших районах океану на 1 м маса організмів у десятки разів менша, ніж у звичайному лісі.

 Біосфера, її складові

Мал. 173. Болото (1), озеро (2)

 Біосфера, її складові

Мал. 174. Екваторіальний ліс (1); живий світ полярних широт (2)

Рослинність і тваринний світ на суходолі і в океані змінюється з широтою залежно від умов тепла і зволоження. Так, на екваторі, де багато тепла і вологи, ростуть вологі ліси (мал. 174, 1). Це найзаселеніше на планеті середовище життя. На частку вологих екваторіальних лісів припадає менше 10 % площі суходолу, але там зосереджено від 50 до 70 % усіх земних рослин і тварин. Натомість у полярних широтах, де мало тепла, живий світ бідний (мал. 174, 2).

Родючий шар Землі. Грунт – це особливе природне тіло, що утворилося в результаті взаємодії складових усіх оболонок Землі. Грунт – це верхній пухкий шар гірських порід, перероблений спільною дією сонячного світла і тепла, повітря, води, рослин, тварин і бактерій. Перелічені компоненти неживої і живої природи є необхідними чинниками утворення грунту (мал. 175). Важливим для формування грунту є й час.

Для будь-якого грунту важливо, на якій гірській породі він утворився. Гірська порода є основою грунту, ніби “народжує” його, тому її називають материнською породою. Такими породами найчастіше є осадові гірські породи: пісок, глина, лес тощо.

Грунт відрізняється від гірської породи багатьма властивостями, але головна його відмінність – родючість, або здатність грунту передавати рослинам поживні речовини. Родючість визначається наявністю у грунті перегною.

Погляд у минуле

Як утворився грунт. На початковій стадії формування Землі як планети грунту не було. Близько 500 млн років тому на подрібнених сонцем, водою і вітром гірських породах оселилися живі організми – бактерії і рослини. З часом вони відмирали, розкладалися і врешті решт створили перегній, або гумус, – найголовнішу складову грунту. Поступово перегній змішувався з подрібненими часточками породи. Завдяки цьому грунт ставав пухким, що сприяло проникненню в нього води, повітря, бактерій.

 Біосфера, її складові

Мал. 175. Чинники грунтоутворення

Поєднання різних чинників грунтоутворення зумовлює надзвичайну строкатість грунтів, що відрізняються будовою, складом, кольором, потужністю гумусового шару. Тільки на території України налічують кілька сотень їх видів.

Сукупність усіх грунтів на певній території називають грунтовим покривом. Його поширення тісно пов’язане із розподілом тепла і вологи на земній кулі. Тому на різних широтах формуються різні типи грунтів. Найпоширенішим типом грунтів є червоно-жовті (мал. 176, а). Такого забарвлення їм надає високий вміст заліза та алюмінію. Утворюються ці грунти під вологими екваторіальними лісами. Велика кількість тут опадів зумовлює потужне вимивання з грунтів органічних решток, тому родючість червоно-жовтих грунтів досить низька. У тропіках, де кількість тепла значно перевищує запаси вологи, поширені сірі й бурі пустельні грунти.

 Біосфера, її складові

Мал. 176. Типи грунтів: червоно жовті (а); каштанові (б); чорноземи (в)

Вони часто засолені, малопотужні, і через відсутність рослин майже не містять гумусу.

У помірних широтах, особливо на півдні, за умов посушливого клімату під трав’яною рослинністю формуються каштанові грунти (мал. 176, б). Потужність гумусового шару у них може сягати близько півметра, проте вміст перегною незначний.

Найродючіші грунти на земній кулі – чорноземи (мал. 176, в). Так їх здавна називають за темний колір. Ці грунти утворюються у посушливих умовах під пишним трав’яним покривом. Органічні речовини тут майже не вимиваються в нижні шари грунту, що сприяє утворенню потужного (інколи понад 2 м) шару гумусу. Чорноземи є національним багатством України. На них припадає понад 65 % усіх грунтів, що становить четверту частину всіх чорноземних грунтів світу.

“Вікно” в Україну

Мінливе “обличчя” чорнозему. “Зразковий” чорнозем півдня України – це такий, що має потужність гумусового шару близько 70 см. Однак “обличчя” чорнозему з плином часу помітно змінювалося. Адже за останні 10-15 тис. років, відколи почали утворюватися ці грунти, змінювалися температура і зволоження. Приблизно 3,5 тис. років тому чорноземи страждали через надмірно спекотливий і посушливий клімат, унаслідок чого зменшився гумусовий шар. Близько З тис. років тому, завдяки вологішому і прохолоднішому порівняно із сучасним клімату, гумусовий горизонт швидко наростав.

Упродовж останніх 2,5 тис. років на грунтоутворення значно впливає людина. Внаслідок розорювання грунтів і надмірного випасання худоби, особливо упродовж останніх кількох сотень років, чорноземи подекуди помітно втрачають свій родючий гумусовий шар.

Чорноземи змінюються сірими лісовими грунтами, що спостерігаються під листяними лісами помірного поясу. Тут опадів буває майже стільки, скільки може випаруватися, тому вимивання гумусу невелике. Ось чому сірі лісові грунти досить родючі.

Підзолисті грунти формуються також у помірних широтах, де випадає значна кількість опадів, що швидко просочуються і переносять перегній і поживні речовини на глибину. Тому грунт втрачає темний колір, а на глибині близько 20 см з’являється характерний шар попелястого кольору, схожий на золу (мал. 177). Такого кольору грунту надає мінерал кварц.

Підзолисті малородючі грунти поширені під хвойними і мішаними лісами.

Тундрово-глеєві грунти утворюються у місцях з надлишком вологи та нестачею тепла у полярних широтах. Для них характерний перезволожений шар сизого кольору, який називають глеєм. Трапляються також прошарки мерзлого грунту, а на поверхні – торф.

Арктичні грунти поширені у високих широтах, де панують холодний сухий клімат і багаторічна мерзлота. Тільки на короткий час ці грунти розмерзаються на незначну глибину, і тому шар перегною у них дуже тонкий, а в окремих ділянках його зовсім немає. Арктичний грунт не утворює суцільного покриву, а трапляється подекуди на ділянках, не вкритих снігом і льодом.

 Біосфера, її складові

Мал. 177. Підзолисті грунти

ПІДСУМКИ

Біосфера – це оболонка Землі, яку створюють живі організми, що заселяють частини атмосфери, гідросфери і літосфери. Органічний світ різноманітний і численний, розподіляється він на земній кулі нерівномірно.

Грунтовий покрив змінюється з широтою, що залежить від кліматичних умов.

Запитання і завдання для самоперевірки

Порівняйте поширені в Україні типи грунтів. Як можна пояснити відмінності грунтового покриву на різних широтах? Порівняйте, як розподіляються рослини і тварини на суходолі та у Світовому океані.

Як взаємодіють живі організми з неживою природою?

Що таке біосфера? Що таке грунт?




Біосфера, її складові