Частини мови і службові слова (аналітичні синтаксичні морфеми)

МОРФОЛОГІЯ

2. ГОЛОВНІ ПОНЯТТЯ ГРАМАТИКИ

Частини мови і службові слова (аналітичні синтаксичні морфеми)

Частинами мови звуться лексико-граматичні класи повнозначних слів. Одним із найважчих завдань граматики як науки є саме розподіл слів за частинами мови. Жодна з існуючих на сьогодні класифікацій не задовольняє дослідників. Справа в тому, що принципи віднесення слів до різних частин мови і досі не усталені тому в різних граматичних студіях визначається неоднакове число частин мови. Одні дослідники поділяють слова на частини мови,

віддаючи перевагу їх лексичному значенню, інші – їх формальній структурі. Як нам здається, найбільш доцільною і “спокійною” є класифікація, в основу якої покладено морфологічний принцип, що доповнюється синтаксичним і лексико – семантичним.

Кожна частина мови має певний семантичний Стрижень, який об’єднує всі належні до неї слова. Для іменника це предметність (і семантична предметність – береза, дуб, лампа, рука, стіл, і граматична: відприкметникова – білизна, голубінь, ніжність,

сміливість; Віддієслівна – боротьба, життя, тривалість, ходіння, заборгованість; відчислівникова – першість, десяток, сотня), Для прикметника – ознака, що супроводжує предметність (людина – прекрасна, чудова, багата, убога, зла, відчайдушна, ніжна, турботлива і т. д.), для дієслова – процесуальність (виконувати, робити, творити, спати – “перебувати в процесі сну”, любити – “бути в стані замилуваності в комусь або в чомусь” і т. ін.), для прислівника – ознака, що супроводжує процесуальність (виконувати – добре, доброякісно, вчасно, вдало, вайлувато, розумно, успішно і т. д.)

Головною морфологічною ознакою, що кладеться в основу лексико-граматичної класифікації слів, є наявність або відсутність у них парадигми відмінювання. За цією ознакою виділяються дві основні групи слів: відмінювані (змінні) і невідмінювані (незмінні). За співвіднесеністю з поняттями слова поділяються на повнозначні (співвідносні з поняттями) і службові (не співвідносні з поняттями). Останні нерідко кваліфікуються як частини мови, але насправді є аналітичними синтаксичними морфемами, що використовуються, як і морфологічно зв’язані морфеми, для утворення окремих граматичних форм дієслова (хай/нехай працює, ходив би), але частіше – для вираження різних відношень між словами, словосполученнями і реченнями. Пор.: батько – він, син – він, батько і син – вони; усі мовчать – усі нічичирк. Отож, службові слова володіють, звичайно, семантикою, проміжною між граматичною і лексичною, частіше все ж виконуючи суто граматичні функції.

Головною синтаксичною ознакою, яка допомагає віднесенню слова до певної частини мови, є здатність слів поєднуватися з іншими словами, утворюючи словосполучення або речення. За цією ознакою слова поділяються на граматично незалежні і граматично залежні.

До відмінюваних повнозначних класів слів належать Імен ник (займенникові іменники), прикметник (займенникові прикметники), числівник і дієслово, а до невідмінюваних – прислівник. Іменник (займенникові іменники), а також частково числівник належать до граматично незалежних іменних частин мови. Саме іменник, а також займенник, що його заміняє (Іван – він, сосна – вона, людині – собі), і кількісний числівник у називному – знахідному відмінку підпорядковують собі форми інших слів, які з ними поєднуються. Пор.: Іван щасливий – прикметник набуває тих же значень роду, числа й відмінка, що й іменник; вона зелена-прикметник набуває тих же значень роду, числа та відмінка, що й займенник; собі самому – займенник сам набуває тієї ж форми роду, числа та відмінка, що й головний у цьому сполученні займенниковий іменник собі; чотири чоловіки – кількісний числівник виявляється сильнішим за іменник: він визначає і форму множини, і називний відмінок іменника чоловік.

Прикметник, а також частково числівник належать до граматично залежних, як це вже засвідчили попередні приклади, прикметник і займенниковий прикметник (високий дуб, якийсь дуб, п’ятий материк; висока сосна, якась жінка, п’ята колона; високе дерево, якесь диво, п’яте колесо; високого дуба, високому дубові і т. д.) набувають форм роду, числа та відмінка, однакових за значенням з іменником.

Іншими словами: іменник, а також займенниковий іменник мають незалежні категорії роду (чоловік, жінка, дитя; дуб, сосна, дерево; він, вона, воно) і числа (чоловік – чоловіки, жінка – жінки, хлоп’я – хлоп’ята; дуб – дуби, він – вони і т. д.). Іменники, займенникові іменники та числівники мають незалежну категорію відмінка (чоловік, чоловіка, чоловікові/чоловіку, чоловіка, чоловіком, на чоловіці, чоловіче; жінка, жінки, жінці, жінку, жінкою, на жінці, жінко; два, двох, двом, два, двома, на двох; він, його, йому, його, ним, на ньому І на нім).

Прикметники, займенникові прикметники, окремі числівники мають форми категорій роду й числа, залежні од відповідних категорій іменника. Пор. веселий чоловік, весела жінка, веселе дитя; він веселий, вона весела, воно веселе; високий дуб, висока сосна, високе дерево; два чоловіки, дві жінки; один чоловік, одна жінка; цей чоловік, ця жінка, це дитя; якийсь чоловік, якась жінка, якесь дитя.

Якщо абстрагуватися від лексико-семантичного значення числівника та займенникових іменників і прикметників, а брати до уваги тільки граматичні особливості цих розрядів слів, то до граматично незалежних іменних частин мови можна зарахувати тільки іменник із підрозрядом займенникових іменників і більшість кількісних числівників, які керують іменником у називному – знахідному відмінках, а до граматично залежних – прикметник із підрозрядом займенникових прикметників та кількісний числівник один.

До відмінюваних повнозначних частин мови належить дієслово. Особливістю цієї частини мови є те, що вона змінюється за особовими, часовими, способовими, становими, а також родовими і числовими значеннями. Усіх їх об’єднує ще три специфічно дієслівні категорії: особовості/безособовості (я маю щастя – мені щастить), перехідності/неперехідності (я виконую роботу – Я працюю) і аспектуальності (випробовую/випробую). Якщо виходити з цих категорій, то до тієї самої частини мови – дієслова – належить змінюваний за прикметниковою парадигмою дієприкметник (працюючий, працюючого, працюючому, працюючого, працюючим, на працюючому; написана, написаної, написаній, написану, написаною, на написаній; згоріле, згорілого, згорілому, згоріле, згорілим, на згорілому) і такі невідмінювані утворення, як неозначена форма (інфінітив) (працювати, писати, згоріти), дієприслівник (працюючи, пишучи, згорівши) та предикативні форми на – но, – то (написано, зроблено, скошено). Якщо не брати до уваги названих раніше загально-дієслівних категорій, то власне дієсловом треба визнати тільки дієвідмінюване дієслово (verbum finitum), яке має особові (я пишу, ти пишеш, він пише і т. д.), часові (я пишу, писав, писатиму/ буду писати), способові (я пишу, ти пиши, він писав би), станові (я пишу листа – лист пишеться мною), родові (він писав, вона писала, воно писало) і числові (він писав – вони писали) форми. Інфінітив у такому разі може розглядатися як окрема повнозначна невідмінювана частина мови, дієприкметник може бути приєднаний як окремий підрозряд до прикметників. Дієприслівники і присудкові слова на – но, – то в такому разі можуть бути зараховані до єдиної невідмінюваної (незмінної) частини мови – прислівника (темно, зимно, по-літньому, по-перше, випадково, навприсідки; сидячи; написано і т. д.).

Службові слова (аналітичні синтаксичні морфеми) не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами в словосполученні й реченні, не співвідносяться з поняттями і виражають ряд граматичних (переважно синтаксичних) значень. Це клас службових одиниць, серед яких за функціональним призначенням виділяється: прийменник (в, до, з, на, під та ін.), що служить насамперед для переведення субстантива в придієслівну позицію і вираження обставинних значень (Діти граються під крислатою яблунею; Делегація прибуде в четвер; Учитель відбув до міста на стажування), сполучник (і, та, а, але, проте, щоб та ін.), що виражає семантико-синтаксичні відношення та синтаксичні зв’язки між простими реченнями в межах складного або їх конденсатами (згорненими реченнями, однорідними членами) (“І день іде, і ніч іде, / голову схопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки” (Т. Шевченко), частка (тільки, лише, лиш, хіба, чи, невже, хай, нехай, би, б та ін.), яка використовується для вираження контекстуально зумовлених значень (комунікативного виділення слів у реченні), а також при аналітичному формотворенні (для передачі окремих форм умовного і наказового способів дієслова та ін.): “Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину” (В. Симоненко); “Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь” (П. Грабовський).

В окремий розряд виділяють також вигук, який виступає як еквівалент речень, рідше – слів, передаючи широкий, контекстуально зумовлений діапазон реагування людини на ті чи інші події (наприклад, вигуком о! можна передати і здивування, і захоплення, і схвалення), вживаючись як засіб вираження етикету (здоровенькі були! добрий вечір!) або апелювання до людей і тварин (геть! гайда! ціпу-ціпу! киць-киць!).

Усі повнозначні частини мови і службові слова (аналітичні синтаксичні морфеми) належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існують тісні взаємозв’язки, взаємопереходи. Так, іменники можуть уживатися у функції прикметника (щоки кольору вишні), дієслова (надворі мороз), прикметники й дієприкметники часто субстантивуються (вартовий, молодий і молода, учительська, вчений), числівники можуть уживатися у функції займенникового прикметника (один хлопець у значенні “якийсь хлопець”), а займенникові іменники та прикметники (що, який, котрий) виступати у ролі сполучників.




Частини мови і службові слова (аналітичні синтаксичні морфеми)