ІМЕННИК
ІМЕННИКИ ГРАМАТИЧНОГО ЧИСЛА
Число власних назв
У граматичній категорії числа власні назви виділяються специфічною ознакою – відсутністю числової характеристики, тобто вони позбавлені ознак квантитативної актуалізації. Ознака, за якою вони виділяють об’єкт, є ознакою зовнішньою, свого роду позначкою або клеймом, нанесеним на об’єкт зовні з метою його індивідуалізації Для таких номінацій не характерні співвідносні форми числа, власні назви утворюють окрему категорію імен, уживаних поза контекстом з грамемою
У контексті імена і прізвища людей можуть набувати протиставлених числових форм, розширюючи набір значень, напр.: “Крізь хмари та вербові крони, Через луки і сіножать Офелії та Дездемони Радіохвилями біжать” (М. Руденко). У співвідносних формах опозиційної пари (Офелія – Офелії, Дездемона – Дездемони) форми множини власного імені не є ідентичним повторенням одиничного корелята, такі іменники називають осіб, які певною мірою повторюють ознаку або набір ознак, належних власникові імені. Так, власні імена у множині називають
Зрідка власні імена людей, передані формою множини, називають конкретних осіб, напр.: “А я шовком вишиваю, В кватирочку виглядаю: Семени, Івани, Надівайте жупани Та ходімо погуляймо. Та сядемо заспіваймо” (Т. Шевченко). В окремих випадках зміна числової ознаки спричиняє перехід власних імен до класу загальних назв, напр.: “- Отих гітлерів, антонесок, отих міністрів, яким не сидиться без воєн… Я закував би їх у ланцюги і водив би…” (О. Гончар). Частина власних імен з формами множини є назвами угруповань, пов’язаних родинними зв’язками, напр.: “У Балашів саме обідали” (І. Нечуй-Левицький); “На Семена старий Кайдаш надів стару чорну свиту, засунув за пазуху паляницю… і пішов із своєю жінкою до Довбишів у гості” (І. Нечуй-Левицький).
У власних іменах людей зміна числової характеристики викликає ознаку семантичної і формальної перехідності, форма множини стає засобом виділення нового поняття і засвідчує семантичне перегрупування числових одиниць, зумовлене розрізненням форми слова.
Аналогічна ситуація простежується у назвах населених пунктів, які незалежно від форми вираження називають ідентичні щодо змісту поняття, пор.: Полтава і Прилуки. Форми множини вносять у семантику власної назви конотативний відтінок, називаючи конкретні населені пункти, країни, регіони у ряду подібних їм, напр.: “За спільну ціль і спільне поле, За Миргороди і Хороли” (М. Рильський); “Щоб Севільї та Гренади всякі Рідні нам були, як Кобеляки” (М. Рильський).
Назви окремих населених пунктів, марковані формою множини, є наслідком семантичного відособлення, спричиненого дією закінчення. Поняття населеного пункту, передане за допомогою закінчення-суфікса, сформувалося на семантико – граматичній основі прізвища або прізвиська, напр.: Харенко – Харенки, Волик – Волики, Білані – Білаші. Харківець – Харківці.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)