ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ

Культурологічний словник

ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ – смислоутворюючий зміст практики, що полягає у формуванні мети як суб’єктивно-ідеального образу бажаного (цілеформування) і втіленні її в об’єктивно-реальному результаті діяльності (цілереалізація). Свідомим формуванням цілей, розробкою програми дій шляхом вільного вибору можливостей і мотивів, створенням засобів праці людська діяльність принципово відрізняється 292 від інстинктивної поведінки тварин. Ц. є найвищим виявом активності свідомості людини, виявом її свободи. Воно є вираженням

і способом розв’язання суперечностей між суб’єктом і об’єктом, зняттям протилежностей ідеального і матеріального, суб’єктивного і об’єктивного. Мета реалізується за допомогою засобів, які являють собою сукупність об’єктивних матеріальних факторів і способів дій людини, що ведуть до її досягнення. Мета і засоби взаємозумовлюють, взаємозабезпечують одне одного і міняються місцями: створення засобів стає найближчою ціллю; всяка реалізована мета стає засобом постановки і реалізації
інших цілей. Це виражається в діалектиці ближчих і віддалених, загальної і окремих, кінцевої і проміжних цілей. Мета співвідносна з результатом діяльності, який збігається з нею більшою чи меншою мірою залежно від ступеня істинності пізнання й досконалості суспільно-історичної практики. Всі невраховані пізнанням властивості засобу переносяться на результат, надаючи йому непередбаченого змісту. Засоби, які не становлять діалектичної єдності з ціллю, спотворюють її в процесі реалізації. Вироблені людством засоби (тобто вся матеріальна і духовна культура) набувають дедалі більшої самостійності й диктують людям цілі. Мета тут перетворювання на засіб, а засіб на самоціль.




ЦІЛЕПОКЛАДАННЯ