ДИСПОЗИЦІЇ

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ДИСПОЗИЦІЇ – фіксовані соціальним досвідом людини її схильності до певного сприйняття умов діяльності й до певних дій за даних умов; форми психол. готовності людини до тієї чи іншої спрямованості її соціальної активності в певних ситуаціях, внутрішні психол. регулятори цієї спрямованості – ціннісні орієнтації та соціальні установки усіх рівнів узаг. та конкретності (переконання, інтереси, прагнення, нахили, бажання, потяги й т. ін.).

Згідно з диспозиційною концепцією особистості генезис

Д. починається з першої “зустрічі” актуалізованої потреби з реальними умовами для її задоволення. При неодноразовому поєднанні певної актуальної потреби та певних умов її задоволення у людини формуються відповідні фіксовані Д., які надалі в аналогічних ситуаціях справляють на її поведінку опосередкований орієнтуючий вплив. Спрямованість дій людини у конкретній ситуації безпосередньо регулює актуальна Д. Вона формується в самій ситуації поведінки у взаємодії актуалізованої потреби з
тими фіксованими Д., що сформувалися на її основі раніше, та з тими особистісними потенціями (навичками, вміннями, здібностями й т. ін.), що можуть реалізуватися в даній ситуації.

Складність цієї взаємодії, а відповідно й прогнозування її результатів зумовлюються не тільки впливом потенціалу особистості, а й складною структурованістю фіксованих Д. Це пов’язано з тим, що вони структуруються не тільки через невідповідність рівнів узаг. потреб, що їх породжують, з одного боку, та умов діяльності – з другого, а й через відмінність психол. природи та неоднаковість внутрішньої будови когнітивної та емотивної підсистем цих Д. їх когнітивну підсистему становлять думки (уявлення, гадки, ідеї) людини про об’єкти її потреб та про умови їх задоволення. До когнітивних компонентів належать не стільки описові (дескриптивні) судження про відповідні об’єкти та ситуації, скільки нормативні (прескриптивні), що диктують належні або бажані дії суб’єкта та стани об’єктів, й оцінні судження : про об’єкти потреб та умови діяльності (якою мірою вони важливі, корисні, пізнаванні і т. ін.); про описові судження (якою мірою вони істинні, осмислені, несуперечливі, адекватні і т, ін.); про нормативні судження та про ті норми й дії, які вони зумовлюють (чи моральні вони, справедливі, правомірні, ефективні й т. ін.); про самі оцінні судження (якою мірою самі, оцінки слушні, правильні, об’єктивні, точні, важливі й т, ін.).

Когнітивні компоненти актуальних Д. різняться від аналогічних компонентів фіксованих Д. переважно граничним – для даної ситуації – ступенем конкретизації. Емотивні компоненти актуальних та фіксованих Д. цим також відмінні, але між ними є й значно глибші відмінності. Тоді як в актуальних Д. емотивні компоненти – це почуття, емоції, у фіксованих Д. аналогічні компоненти – це трансформовані, опредметнені потреби., потреби – мотиви. Сукупність усіх таких потреб якраз і утворює емотивну підсистему фіксованих Д Об’єктивна структура цієї підсистеми утворюється ієрархією умов діяльності, а суб’єктивна – суто особистісною ієрархією потреб за їх відносною емоційною значущістю для життя даного суб’єкта, за їх впливом на баланс його задоволеності та незадоволеності своїм життям. Найчастіше в емпіричних соціол. дослідженнях вимірюються когнітивні компоненти фіксованих Д. Під назвою емотивних (емоційних, афективних) компонентів цих Д. часто вимірюються їх специфічні когнітивні компоненти – уявлення респондентів про емотивні компоненти їх Д. Можливість для виміру власне емотивних компонентів фіксованих Д дає застосування матемстатист. методів, адекватних узаг. постулату Здравомислова – Ядова: емотивна значущість будь якого аспекта життєвої ситуації для соціальної групи с тим вищою, чим більший баланс задоволеності – незадоволеності членів групи саме цим аспектом життя позначається на балансі їх задоволеності – незадоволеності своїм життям у цілому.




ДИСПОЗИЦІЇ