Домонополістичний капіталізм

Домонополістичний капіталізм – економічна система, заснована на машинній та ручній праці, пануванні товарного виробництва, відокремленні засобів виробництва і результатів праці від безпосередніх виробників, економічному примусі до праці, переважанні ринкових важелів управління економікою. Виник на початку XVI ст., його еволюція на нижчій стадії тривала до кінця ХІХ – початку XX ст. Вища стадія розвитку капіталізму – від початку XX ст. – триває в наш час. В умовах машинного виробництва посилилася однобічна спеціалізація робітників

(порівняно з мануфактурою). Робочий день на стадії Д. к. тривав у середньому 12-14 год., норма експлуатації у середині XIX ст. в Англії становила майже 100%. До складу продуктивних сил того періоду не входили наука, інформація, форми й методи організації виробництва. На цій стадії поглиблюються всі форми суспільного поділу праці, проте найшвидшими темпами розвивається одиничний поділ праці. Організаційно-економічні відносини почали розвиватись лише в формі примітивного емпіричного менеджменту, не було маркетингу
та ін. Міцніють взаємозв’язки між галузями, посилюється стандартизація у виробництві деталей. Відносини приватної капіталістичної власності характеризуються такими основними ознаками: 1) монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використання як знарядь привласнення чужої праці; 2) відсутність засобів виробництва у переважної більшості працівників, внаслідок чого вони змушені продавати свою робочу силу, ставати найманими працівниками; 3) їх працю контролює капіталіст – власник виготовленого продукту; 4) відчуженість найманих працівників від управління виробництвом; 5) привласнення власниками засобів виробництва більшої частини створеного продукту, зокрема всього додаткового та частини необхідного; 6) обмеження споживання переважної частини населення межами вартості робочої сили, здебільшого на нижчому рівні; 7) головною метою найманих працівників є підтримання життя, існування, а власників засобів виробництва – примноження багатства; 8) товарне виробництво досягає найвищого розвитку внаслідок перетворення робочої сили в товар; 9) конкуренція між підприємцями, робітниками тощо. Основна суперечність Д. к. – антагонізм між колективним характером виробництва і приватним характером капіталістичного привласнення; основний економічний закон – виробництво і привласнення додаткової вартості у формі середнього прибутку. На нижчій стадії капіталізму розподіл матеріальних, трудових і фінансових ресурсів здійснюється через ринковий механізм. Домінуючою ланкою господарського механізму було ринкове саморегулювання економіки, держава не була елементом базису (див. Держава). Теоретичним вираженням економічної системи Д. к. була система економічних категорій і законів, найповніше втілена в “Капіталі” К. Маркса. Всі елементи економічної системи зазнали у XX – на початку XXI ст. сутнісних або якісних змін, окремих радикальних перетворень. Виникли принципово нові явища і процеси, які разом з істотними змінами у названих підсистемах зробили капіталізм кінця XX ст. не схожим на капіталізм XVI – XIX ст. (див. Капітал монополістичний).




Домонополістичний капіталізм