Економічна рівновага

Економічна рівновага – стан економічної системи, за якого пропорції в народному господарстві забезпечують оптимальну узгодженість мети економічного розвитку і наявних ресурсів, платоспроможного попиту і пропозиції, товарних і грошових потоків, нагромадження і споживання, заощадження і нагромадження та інших елементів і показників системи, а в кінцевому підсумку – відсутність економічних криз. Двома сторонами Е. р. є дія сил рівноваги і не рівноваги, в процесі якої рівновага забезпечується через нерівновагу. Це означає, що рівновага

є динамічною оптимальною нерівновагою і відіграє в економіці і позитивну і негативну роль. Нерівновага виникає об’єктивно внаслідок безперервного науково-технічного розвитку, розбіжності в часі; у кількісно-якісному та структурних аспектах окремих макроекономічних показників. Накопичення сил не рівноваги призводить економіку до стресу, кризових потрясінь. Водночас певна нерівновага необхідна, оскільки вона означає, що економіка працює не на межі, не перевантажена, зберігаються резерви для маневру та перебудови. Нерівновага посилюється в період невизначеності в економіці, внаслідок нераціональної економічної політики, хибного соціально-економічного курсу. Формами вияву Е. р. є наявність оптимальної відповідності між інтересами суб’єктів економічної діяльності, з одного боку, і диспропорційності, неузгодженості, конфліктності – з іншого. Розрізняють статичну та динамічну, часткову і повну, мікроекономічну й макроекономічну Е. р. тощо. Часткова Е. р. – кількісно-якісна відповідність двох взаємозалежних сторін економіки (наприклад, виробництва і споживання); загальна – узгоджений, планомірно-пропорційний розвиток всіх сфер, ринків та галузей економіки тощо. Умови часткової Е. р. досліджував А. Маршалл, ринкової Е. р. в умовах недосконалої конкуренції – Дж. Робінсон та Е. Чемберлін, загальної Е. р. – К. Маркс, Л. Вальрас. Поняття “Е. р.” значною мірою збігається з поняттям “економічний оптимум”.




Економічна рівновага