Економічний оптимум

Економічний оптимум – траєкторія розвитку (в динаміці) або стан (у статиці) економічної системи, який є найоптимальнішим (найраціональнішим) за даних умов і в даний час; гіпотетичне перебування економіки у стані загальної рівноваги в умовах досконалої конкуренції, механізм якої автоматично й стихійно забезпечує рівність попиту і пропозиції всіх ресурсів та їх повного використання. Основні елементи Е. о.: 1) у кожній фірмі, компанії і на підприємстві встановлюється однакова гранична продуктивність факторів виробництва (отримання додаткової

одиниці продукції на підприємстві внаслідок використання ще однієї одиниці будь-якого фактора), що не передбачає заміни одного фактора іншим; 2) вартість граничного продукту в будь-якій формі однакова для кожного виробничого фактора, внаслідок чого досягається найбільша вартість виробництва та економічно недоцільним є вилучення певного фактора виробництва чи інше його використання; 3) вартість виробленого товару стає відносною величиною і за даного рівня розвитку продуктивних сил визначається в точці рівноваги між граничною суспільною корисністю певної кількості товарів і граничними суспільними
витратами виробництва з урахуванням опосередкованого впливу на цю кількість певної кількості інших товарів та альтернативних можливостей, використовуваних у процесі виробництва ресурсів (або зіставленням інтенсивності конкретної потреби в товарі з витратами на його виробництво); 4) граничні витрати виробництва на кожному підприємстві відповідають граничним доходам, що означає привласнення ними максимально можливих прибутків, а отже, недоцільність нововведень (інновацій) у виробництво та ін. Головними недоліками розбіжності Е. о. з практикою за умов панування монополій (у т. ч. олігополій), а отже, недосконалої конкуренції, є монополізація факторів виробництва та відсутність їх мобільності, низка обмежень для проникнення (входження) в галузі народного господарства, неспроможність регулятивної та стимуляційної ролі цін; невиконання цінами своєї ролі через хибні попередні оцінки попиту керівниками підприємств, фірм і компаній, недосконалі маркетингові дослідження, що передбачає необхідність державного регулювання цін передусім у формі складання комплексних індикативних планів і прогнозування економіки; неспроможність механізму вільного ринкового ціноутворення забезпечити оптимальне співвідношення між максимальним використанням виробничих факторів та сукупної пропозиції – з одного боку, й сукупним попитом – з іншого. Крім того, ця концепція побудована на здебільшого хибних принципах концепції граничної корисності. Досконаліша модель загальної рівноваги – оптимум Парето. Похідним результатом загальної теорії рівноваги є ідея оптимального планового ведення господарства (її витоки – у працях Ф. Візера, А. Парето та інших учених), згідно з якою централізоване економічне планування повинно базуватися на переважанні ринкових механізмів ціноутворення. Можливість планового визначення цін не заперечував відомий польський економіст О. Ланге. Такий зв’язок встановлювався через т. зв. технологічні коефіцієнти, тобто зміни кінцевого попиту при випуску певних видів кінцевих товарів на виготовлення проміжної продукції (наприклад, при виробництві автомобілів – на виготовлення сталі, зокрема визначенням коефіцієнта питомої ваги сталі для виробництва окремого автомобіля). У 80 – 90-х XX ст. теорію загальної рівноваги почали певною мірою переосмислювати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)


Економічний оптимум - Економічний словник


Економічний оптимум