ЕНТРОПІЙНИЙ АНАЛІЗ У СОЦІОЛОГІЇ

Соціологія короткий енциклопедичний словник

ЕНТРОПІЙНИЙ АНАЛІЗ У СОЦІОЛОГІЇ – розгляд соціальних об’єктів як систем з огляду на їх

Упорядкованість (порядок-хаос), Поєднує у собі групу ентропійних методів моделювання, які безпосередньо грунтуються на гіпотезі: функція соціально-екон. доцільності може бути представлена як ентропія. Це уможливлює побудову ентропійних моделей складних соціально-екон, систем (напр., заг. теорія ентропійних моделей А. Дж. Вільсона), за допомогою яких можна пояснювати і передбачати певні сукупні властивості

цих систем без вивчення поведінки кожного окремого їх елемента. Основою цих моделей є фіз. аналогії та припущення про стан рівноваги в системі, умови обмеження її ресурсу, максимальний рівень ентропії тощо.

Аналітиків цього напряму особливо приваблює поведінка соціальних систем, які ще не досягли стану рівноваги, що й зумовило вибір моделей, котрі враховують здатність системи до самоорганізації. На грунті концептуальної моделі розвитку й моделі самоорганізації А. К. Айламазян та Е. В. Стась

побудували ентропійну нелінійну модель розвитку складних систем будь-якого типу. Вона враховує ту особливість системи, що із зростанням кількості її елементів та невключеним їх до її структури організованість системи порушується, а ентропія підвищується. Це спричиняє руйнування структури і зумовлює перехід системи до нового стану. Якщо ж нові елементи поглинаються структурою системи, то вона продовжує функціонувати у попередньому режимі, її стан не змінюється.

Підстави застосування моделі Айламазяна та Стася до аналізу соціальних систем такі: 1) ці системи найбільш складні з відомих нам системних утворень; 2) вони є відкритими системами, тобто такими, що обмінюються речовиною та інформацією із зовнішнім середовищем; 3) процеси, що відбуваються в соціальних системах, відзначаються певною узгодженістю і кооперативністю, які описуються нелінійними співвідношеннями; 4) динаміка структурних змін у цих системах передбачає два етапи розвитку – детерміністський і стохастичний. Модель пов’язує динамічні мікрохарактеристики (інтенсивність збільшення кількості елементів, міра включення їх до існуючої структури) з макрохарактеристиками (стійкість, ентропія).

Припускається, що ентропія, характеризуючи рівень організованості системи, є функцією, що неперервно диференціюється. За матем. модель рівня організованості системи береться диференціальне рівняння: dН/dt = L(t)Н2(t) – Р(t)Н2(t), де Н – ентропія системи; L(t) – інтенсивність зростання кількості елементів системи; Р(t) – міра включення елементів до структури взаємозв’язків.

Модель передбачає, що організованість системи може бути змінена за рахунок або ж процесів самоорганізації, або ж зовнішнього управління. Коефіцієнти L(t) і Р(t) визначаються за результатами прямого спостереження за системою. Розв’язання рівняння дає змогу визначити траєкторію кількісних змін у системі.

Найважливішим моментом Е. а. соціальних систем є якісний аналіз моделі. Перехід кількісних змін у якісні, що відбувається у формі стрибка, зумовлює множинність рішень – біфуркацію. Характер стрибка (вибір альтернативи подальшого розвитку системи) залежить від особливостей самої системи, він пов’язаний з навколишнім середовищем. Стрибок значень параметрів системи інтерпретується як втрата нею стійкості, що веде до її руйнування. Збільшення кількості нових елементів, яке супроводжується їх включенням до структури зв’язків, не руйнує даної структури. Якщо ж нові елементи до неї не включаються, то відбувається дисипація (розсіювання, руйнування). На цьому етапі можлива поява нової, складнішої структури. Якісний аналіз ентропійної моделі дає змогу виявити стани системи (стійкий – нестійкий) та етапи її розвитку.

Про стійкість системи свідчить сталість її матем. моделі, яка визначається другим (прямим) методом Ляпунова. Функція Ляпунова задається виразом: U = h2; dh/dt = (L(t)) – 2Н(t)р(t))h. Отже, про стійкість – нестійкість системи судять на підставі плюсового – мінусового значення результату: К = L(t) – 2Н(t)р(t).

Формалізований аналіз етапів розвитку системи грунтується на тому, що етап зародження нової структури характеризується підвищенням ентропії (dН / dt < 0) і нестійкістю (К(t) < 0); етап формування – зменшенням ентропії (dН / dt < 0) і стійкістю (К(t) < 0). Крім того, у процесі розвитку системи зустрічаються критичні точки, тобто точки біфуркації, у яких dН / dt = 0 і К(t) змінює знак.

Для виокремлення етапів розвитку системи достатньо побудувати графіки залежностей: dh / dt = f(t) і К = g(t). 3 їх допомогою виділяють часові інтервали, де хоча б одна із залежностей не змінювала знака. Кількість інтервалів відповідає кількості етапів розвитку системи. З метою прогнозування поведінки системи можна здійснити моделювання процесу розвитку на інтервалі упередження. Тоді значення L(t) і р(t) визначаються шляхом екстраполяції.

Е. а. дає змогу вивчати соціальні явища і процеси з позицій системного підходу.




ЕНТРОПІЙНИЙ АНАЛІЗ У СОЦІОЛОГІЇ