Стилістика української мови
Етичність і естетичність мовлення
Етичність і естетичність мовлення взаємозумовлені, окремий розгляд їх є дещо умовним. Усе етичне повністю або частково одночасно й естетичне, і навпаки.
Поняття “етичність”, як і прикметник “етичний”, від якого воно утворилось, пов’язане з етикою (лат. ethica, від грец. ethos – звичай, правило). Це наука, що вивчає мораль; норми поведінки, сукупність моральних правил усього суспільства або ж певної соціальної групи осіб, їхніх моральних правил мислення й діяльності.
Етичним
Етичність українського літературного мовлення грунтується на загальнолюдських і національних засадах, відображає найкращі якості, риси українського народу (працьовитість, любов до батьківщини, шанобливе ставлення до інших народів тощо). Вона передбачає й любов до рідної мови, всебічне й нормативне користування нею.
З етичністю мовлення пов’язана його естетичність. Цей термін стосується естетики (грец. aisthetikos – чуттєво сприйманий) – вчення
Естетичним є мовлення, яке сповнене краси у колективному (груповому) і в індивідуальному вияві та сприйманні.
У власне лінгвістичному плані всі одиниці, явища мови за своєю сутністю рівноцінні, серед них немає кращих і гірших, красивих і потворних. Наприклад, усі фонеми однаковою мірою і етичні, й естетичні, на відміну від вульгарного, образливого значення, яке закріпилось у мові й мовленні за незначною кількістю слів. їх уживання в індивідуальному мовленні завжди є наслідком соціальної, етичної й естетичної невихованості кожного. Отже, естетичність і неестетичність як особливі поняття й елементи розумово-почуттєвої сфери людини значною мірою стосуються мовної і мовленнєвої семантики, яка закріпилась за словами й сприймається в межах окремого слова чи речення, тексту. Розрізняють слова з позитивним змістом (любов, кохання, радість, порядність, вихованість та ін.), які налаштовують на прихильне сприймання позначуваного ними поняття, стимулюють появу і вияв у мовців відчуття краси у сфері людських стосунків, і слова (ворожнеча, зрада, злочин, розбій, смерть, хвороба тощо), з якими пов’язані певні негативні асоціації мовців. Слова з позитивною і негативною семантикою по-своєму комунікативно, стилістично важливі. За особливих ситуацій спілкування можливі й такі висловлювання, як краса смерті, чудова хвороба та ін. Таке алогічне використання слів і зворотів украй особливе, випадкове, стилістично спотворене, а тому небажане.
Тяжіння до естетичності в думках і вчинках, прагнення до бачення краси майже в усьому, що наявне в людині і навколишньому світі, є явищем природним, свідомим чи уявлюваним, яке нерідко межує з фантастикою чи стає нею.
Людина від природи зорієнтована переважно на прекрасне в собі і в усьому, що її оточує і що вона уявляє, сприймає. Надаючи перевагу прогресивному і красивому, етичному й естетичному в житті, кожен з мовців найчастіше усвідомлено уникає негативного й некрасивого, неестетичного. В цьому один із визначальних виявів позитивної людської сутності. Однак кожна людина відрізняється від інших (духовно, характером, темпераментом, мовою, поведінкою тощо), тому й естетичне, прекрасне в мовленні одночасно є витвором, породженням і соціальним, і індивідуальним.
Естетичність являє собою колективно зорієнтоване явище, природно властиве всім, але індивідуально неповторне, особливе, хоч це комунікативно менш важливе, бо головне в цій сфері полягає в соціально-колективному усвідомленні етичного й естетичного в житті, в мистецтві, у мові. Цьому слугує майже увесь фонетико – граматичний склад мови, тому що сам по собі він рівноцінний з погляду етичного й естетичного. Однак цього не можна сказати про семантику багатьох слів, висловів, про ритмомелодику фрази, її інтонування: саме в таких елементах і виявах мови сконцентровується неетичність і неестетичність сказаного чи написаного.
Мовленнєва естетика – одне з найбільших багатств мови, яке налаштовує на сприйняття прекрасного у світі, у висловлюваннях кожного. Хоча все наявне в мові за своєю сутністю етичне й естетичне, деякі мовці наповнюють мовні одиниці негативним значенням чи емоційністю. Це дискредитує мовця, принижує його гідність, свідчить про відсутність у нього культури поведінки і культури мовлення.
Етичність і естетичність мовлення найповніше виявляються в мовленнєвій стилістиці, яка має в своїй основі усталені норми (фонетично-вимовні, лексичні, фразеологічні й граматичні) літературної мови. Порушення цих норм (наприклад, вживання невластивої певному стилю лексики тощо), усе випадкове в мовленні (крім найбільш вдалих, індивідуально-оказіональних неологізмів), як правило, несумісне з мовленнєвою культурою, з її етикою й естетикою. Французький письменник Гі де Мопассан (1850-1893) на запитання, які “вільності в мові” (на відміну від індивідуального мовлення) може дозволити собі письменник, не раз відповідав однослівно: “Ніяких!” Етичність і естетичність притаманні мові в усіх її стилях, але в кожному з них вони реалізуються своєрідно й неповторно. Так, у текстах художнього стилю не прийнято надмірно використовувати терміни з певної галузі знань (математики, техніки тощо), в офіційно-діловому – художні засоби мовлення (зокрема, тропи), фразеологізми та ін.
Естетична функція слова, а ще більше естетична роль синтаксичної конструкції, – це потужний, функціонально невичерпний мовленнєвий матеріал. Естетику мовлення не можна зводити тільки до художньої літератури (до поезії і прози). Навіть заява, написана за усталеними вимогами, параметрами, з особливою старанністю, бездоганним почерком, чи бездоганно складений протокол об’єктивно викликають задоволення, етичне й експресивно-естетичне враження. Кожен стиль мови й мовлення має свою естетику, неповторну красу й привабливість.
Отже, етичність і естетичність мовлення поширюються на всі сфери діяльності людини, на усвідомлення нею дійсності і себе в ній. В етичності й естетичності мовлення кожен реалізує себе морально й оцінно-емоційно, чим налаштовує інших на сприйняття розумного й прекрасного в житті, у мисленні й мовленні.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)