Етнічна самоідентифікація

Політологічний словник

Етнічна самоідентифікація – акт усвідомлення своєї належності до певної етнічної групи. Вважається, що самоідентифікація – це наступний етап усвідомлення свого етнічного “Я” після того як людина усвідомила свою відмінність від інших -“Вони”. Внаслідок такого подвійного процесу свідомості та самосвідомості виникає етноідентифікаційний поділ за ознаками: “ми – вони”.

Е. с. – тривалий процес формування етнічного “Я-образу”, початком якого є родина, мова спілкування та спосіб

життя того оточення, в якому відбувається природна соціалізація особистості. З часом кількість ідентифікаційних елементів збільшується за рахунок освіти та життєвого досвіду. З’являється часовий вимір Е. с., пов’язаний з історичним минулим, культурною пам’яттю тощо. Процес Е. с. має специфіку у суспільствах з поліетнічним складом населення, а також у змішаних сім’ях, де батьки належать до різних етнічних спільнот. У таких випадках питання щодо обрання Е. с. – батьківської чи материнської – як правило розв’язується залежно від конкретних обставин, а саме: якою є мова та культура одного
з батьків – домінуючою чи регресивною, державно-офіційною чи належить до категорії мови та культури меншин тощо. Багато чого тут залежить від самих батьків: як вони ставляться до власної етнічності – з пошаною, байдуже чи зневажливо. Отже, у разі змішаного шлюбу у дитини виникає кілька сценаріїв розвитку Е. с. – від моноетнічної до біетнічної. Реалізація того чи того сценарію залежить також від суспільної атмосфери, рівня толерантності щодо етнічних проблем, відсутності етноцентризму та ксенофобії, що значною мірою полегшує Е. с. шляхом вільного самовизначення.

Е. с. потрібно відрізняти від національної ідентичності. Остання пов’язана не так з поняттям народу, етносу, як з країною проживання, державою, тобто цей вид самоідентифкації асоціюється з поняттями

Території та громадянства і належить до політичних ідентифікаторів незалежно від етнічного походження. Так, за даними останнього всеукраїнського перепису (2001 р.), нині в Україні проживають громадяни, які за своїм походженням представляють 134 етнічні спільноти. Кожен із них має власну Е. с., проте як представники української політичної нації вони є українцями і в цьому аспекті їхня Е. с. не збігається з національною, в основі своїй громадянсько-політичною і територіальною. Якщо Е. с. має часову вісь і тяжіє до історизму, то національна – просторову, на основі якої формується таке поняття і явище, як територіальний патріотизм. У цьому сенсі досить показовою є ситуація з Е. с. громадян США. Попри те, що вони є країною емігрантів, тобто сформованою з представників різних народів, її громадяни вважають себе насамперед американцями. Проте зрозуміло, що це поняття характеризує не етнічну, а державно-територіальну та громадянсько-правову належність тих, хто є громадянами цієї країни. Водночас, як засвідчує досвід кілька-вікового співіснування в одній суспільно-політичній системі США, вона не стала “плавильним казаном”, у якому етнічний матеріал перетворився на єдине американське тіло. Соціологічні та етнологічні опитування засвідчують, що у США поряд з національною ідентичністю існує також і Е. с. Щоправда, останнім часом усе чіткіше окреслюється тенденція до превалювання в американській самосвідомості, за винятком недавніх емігрантів і тих, хто ще не встиг асимілюватися, національної самоідентичності як американців без акценту на расове чи етнічне походження.

Згідно із Законом України “Про громадянство України” та іншими підзаконними актами в Україні діє принцип “крові”, тобто особи, народжені від українців у будь-якій країні, за бажанням можуть набути українське громадянство, вийшовши з громадянства іншої країни. У цьому, як видно, певну роль відіграє і Е. с.

Нині спостерігається тенденція до деінституціоналізації Е. с., тобто вилучення її з реєстру офіційних документів, що посвідчують особу. Так, в Україні з паспортів вилучено графу, яка засвідчує національність людини.

Смит Э, Национализм и модернизм: Критический обзор современных теорий наций и национализма / Пер. с англ. А. В. Смирнова и др. – М., 2004; Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні. – К.: ІПіЕНД. – К., 2002; Майборода О. М. Проблема формування нової ідентичності української нації // Етноси України. Альманах. – Вил. 1. – К., 2000; Семененко И. С. Трансформация критериев самоидентификации в социокультурном и политическом пространстве: западная парадигма и российский контекст // Полис. – 2000. – № 3; Макеев С. Соціологічний аналіз ідентичності // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000. – № 3; Тавадов Г. Т. Этническая самоидентификация // Этнология. Словарь-справочник. – М., 1998; Кресіна /. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. Етнололітологічний аналіз. – К., 1998; Малахов В. С. Неудобства с идентичностью // Вопр. филос. – 1998. – № 2; Шульга Н. А Этническая самоидентификация личности. – К., 1996.

Л. Шкляр


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Етнічна самоідентифікація - Довідник з політології


Етнічна самоідентифікація