ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ПОСЕРЕДНИКИ

УРОК № 58. ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ПОСЕРЕДНИКИ – СТРАХОВІ КОМПАНІЇ, ТРАСТИ, ІНВЕСТИЦІЙНІ ТА СТРАХОВІ ФОНДИ У ФУНКЦІОНУВАННІ РИНКУ КАПІТАЛІВ

Мета уроку: з’ясувати суть посередницької ролі фінансових організацій; ознайомити учнів з основними операціями страхових компаній, трастів, інвестиційних та страхових фондів.

Основні поняття: страхові компанії, трасти, інвестиційні та страхові фонди.

Тип уроку: комбінований.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

1. Заповнити таблицю:

border="1" cellpadding="0" cellspacing="0" width="100%">

Вид біржі

Найменування товару

1

Валютна

2

Товарна

3

Фондова

4

Біржа праці

2. Повідомлення учнів про банки, які діють у їх місцевості

III. Вивчення нового матеріалу

Лекція вчителя

Крім банків до кредитної системи входять спеціальні небан – ківські фінансово-кредитні інститути (ФКІ).

Небанківські фінансові інститути відіграють

важливу роль у кредитних системах розвинених країн. Однак існують певні відмінності в ступені розвитку різних видів небанківських фінансових посередників. Це зумовлено передусім особливостями соціально-економічного розвитку тієї чи іншої країни, її історією і традиціями.

 ФІНАНСОВО КРЕДИТНІ ПОСЕРЕДНИКИ

Небанківські фінансово-кредитні установи теж є фінансовими посередниками грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи – цінні папери та кредити (переважно довгострокові). У своїй діяльності вони мають багато спільного з банками:

– функціонують у тому самому секторі грошового ринку, що й банки, – у секторі опосередкованого фінансування;

– формуючи свої ресурси (пасиви), випускають, подібно до банків, боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;

– розміщуючи свої ресурси в дохідні активи, купують боргові зобов’язання, створюючи, подібно до банків, власні вимоги до інших економічних суб’єктів, хоч ці вимоги менш ліквідні й більш ризиковані, ніж активи банків;

– діяльність їх зі створення зобов’язань і вимог грунтується на тих самих засадах, що й банків: їх зобов’язання менші за розмірами, більш ліквідні й коротші за термінами, ніж власні вимоги, унаслідок чого їх платежі за зобов’язаннями менші, ніж надходження за вимогами, що створює базу для прибуткової діяльності. Перетворюючи одні зобов’язання на інші, вони, як і банки, забезпечують трансформацію руху грошового капіталу на ринку – трансформацію строкову, об – сягову і просторову, а також трансформацію ризиків шляхом диверсифікації.

Водночас посередницька діяльність небанківських фінансово – кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:

– вона не пов’язана з тими операціями, що визнані як базові банківські. Якщо законодавство окремих країн і дозволяє виконувати подібні операції окремим таким установам, то рано чи пізно останні починають підпорядковуватися вимогам банківського законодавства і набувають статусу банків;

– вона не зачіпає процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, а отже, немає потреби контролювати їх діяльність так само ретельно, як банківську, насамперед поширюючи на них вимоги обов’язкового резервування. Тому законодавство всіх країн дає їм інший статус, ніж банкам;

– вона є вузько спеціалізованою.

Формування грошових ресурсів небанківських фінансово – кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами власники не можуть скористатися так само вільно, як банківськими чековими вкладами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений термін. З огляду на все це подібні посередники поділяються на договірних фінансових посередників, що залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Усередині кожної з цих груп фінансові посередники класифікуються за видами послуг, які вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:

– страхові компанії;

– пенсійні фонди;

– ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвестиційних посередників за цим критерієм можна виокремити:

– інвестиційні фонди;

– фінансові компанії;

– кредитні товариства, спілки тощо.

В Україні небанківські фінансові посередники набули ще меншого розвитку, ніж банки. Причини гальмування розвитку цих посередницьких структур грошового ринку також криються в недостатньому розвитку економіки, у повільній її ринковій трансформації, низькому життєвому рівні населення та незначних грошових заощадженнях.

Інвестиційні компанії (банки) – різновид фінансово – кредитних інститутів, поширених у західних країнах. їх капітал створюється на акціонерній основі в результаті акумулювання

Коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних акцій. Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Отже, інвестиційні компанії є посередниками між позичальником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві основні групи – закритого й відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і не підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції вільно продаються та купуються за цінами, які відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії.

У розвинених країнах інвестиційні фонди є потужними фінансовими структурами, що відчутно конкурують з великими банками та страховими компаніями. Розвиток їх безпосередньо пов’язаний із розвитком середнього класу в країні, зі зростанням його заощаджень та інвестиційних уподобань. Саме через названі фонди цей клас може зручно й вигідно реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку немає достатніх передумов:

– відсутній той середній клас, який формує масового дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження в розпорядження інвестиційних фондів;

– самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифіковано розмістити мобілізовані капітали в надійні та висо – кодоходні активи через нерозвиненість фондового ринку.

Фінансові компанії – це фінансово-кредитні установи, які спеціалізуються на кредитуванні окремих галузей або наданні певних видів кредитів (споживчого, інвестиційного тощо), здійсненні фінансових операцій. Вирізняють такі види фінансових компаній:

1. 3 кредитування продажу в розстрочку споживчих товарів тривалого користування – надають позички не безпосередньо споживачам, а купують їх зобов’язання в роздрібних торговців і дилерів зі знижкою (зазвичай 7-10 %).

2. Ті, що займаються обслуговуванням систем комерційного кредиту – надають аванси фірмам, які відвантажують товар, одержуючи при цьому право вимоги щодо боржника (покупця).

3. Ті, які надають дрібні позики індивідуальним позичальникам під високий відсоток.

Ресурси фінансових компаній формуються за рахунок строкових депозитів (зазвичай на три-шість місяців). Вони акумулюють кошти промислових і торговельних фірм, деяких фінансових установ і меншою мірою – населення. Фінансові компанії сплачують вкладникам більші відсотки, ніж комерційні банки.

В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же причин, що й інвестиційні фонди.

Кредитна спілка – це громадська кредитна установа, яка створюється на добровільних засадах і акумулює кошти громадян для надання їм матеріальної допомоги.

Головною метою кредитної спілки є фінансовий та соціальний захист її учасників шляхом залучення їхніх особистих заощаджень для взаємного кредитування.

Основна відмінність кредитної спілки від банківської установи полягає в тому, що кредитна спілка – некомерційна установа. Вона працює лише зі своїми пайщиками, керується на кооперативних засадах і не здійснює ризикованих операцій. Кредитна спілка бере на себе організацію тих послуг, які не цікаві банкам.

Основним документом, що регламентує діяльність кредитних спілок в Україні, є Тимчасове положення про кредитні спілки (затверджене Указом Президента України від 20 вересня 1993 p.).

В Україні кредитні кооперативи (спілки) розвинуті слабко, перебувають на стадії зародження. Це пояснюється відсутністю економічної та правової бази для розвитку кредитної кооперації. Переважна частина населення України перебуває в “пролетари – зованому” стані, має мізерні й нестабільні доходи, не може займатися самостійною господарською діяльністю й тому не може стати суб’єктом кредитних відносин. Навіть мережа кас взаємодопомоги, яка функціонувала при профспілках за часів радянської влади і була досить широкою, наразі істотно скоротилася.

Пенсійні фонди в західних країнах створюються приватними державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій і грошової допомоги робітникам і службовцям. Кошти цих фондів створюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій пенсійних фондів.

На відміну від загальнодержавної системи соціального страхування, що грунтується на стандартних умовах, система забезпечення робітників та службовців з пенсійних фондів підприємств дає можливість установлювати особливі умови, зокрема інший пенсійний вік, систему внесків, що для нарахування пенсії враховує весь заробіток, а не його частину. Пенсія може обчислюватися на основі суми заробітку за кілька місяців перед виходом на пенсію або залежно від стажу роботи.

У пенсійних фондах акумулюються досить значні кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках позикових капіталів. Пенсійні фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи.

Пенсійні фонди – це фінансові організації, що емітують та продають пенсійні зобов’язання за пенсійні внески від фізичних і юридичних осіб і вкладають одержані гроші у фінансові інструменти.

Страхування здійснюється державними страховими комерційними організаціями, акціонерними страховими товариствами, страховими кооперативами, спільними страховими організаціями за участі іноземних страхових фірм.

Існує майнове й особисте страхування. Страхування здійснюють у двох формах – обов’язковій та добровільній. Майнове страхування розрізняють залежно від категорії страховиків, а також за видами застрахованого майна – страхування будівель та споруд, засобів автотранспорту, домашнього майна тощо.

Особисте страхування поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, страхування пенсій тощо.

Кошти страхових організацій складаються зі статутного фонду, поточних надходжень зі страхових операцій і фондів спеціального призначення.

Страхові компанії у розвинених країнах мобілізують величезні фінансові ресурси і є головними постачальниками довгострокових капіталів на грошовому ринку. Крім довгострокових цінних паперів, вони можуть вкладати свої ресурси в іпотечні позики, довгострокові позики під заставу нерухомості тощо.

Страховий бізнес в Україні спочатку теж розвивався досить інтенсивно. Кількість страхових компаній у середині 90-х pp. XX ст. навіть перевищувала кількість комерційних банків. Проте страхові компанії зіткнулися з тими самими труднощами, що й банки. Економічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а хронічна інфляція, слабкість банківської системи, нерозвиненість ринку цінних паперів створюють чималі труднощі для збереження мобілізованих коштів і розміщення їх у дохідні активи. Тож останніми роками страхові компанії почали згортати свій бізнес, а кількість їх помітно скорочується.

Контрактні фінансові інститути зазвичай включають інвестиційні трасти, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, пенсійні фонди, страхові компанії, ломбарди, фінансові компанії, позиково-ощадні асоціації, благодійні фонди.

Інвестиційні компанії – різновид фінансово-кредитних інститутів, поширених у західних країнах. їх капітал утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Отже, інвестиційні компанії виступають посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал.

Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві основні групи – закритого та відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку й не підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції (паї) вільно продаються та купуються учасниками компаній за цінами, що відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії. До продажної ціни такої акції (паю) включається додаткова надбавка, зазвичай у розмірі 6-9 % .

Інвестиційні компанії можуть користуватися в обмежених розмірах позиковими коштами. Компанії відкритого типу мають право залучати лише банківський кредит, а закритого типу – випускати також облігаційні позики.

Унаслідок розвитку ринкових відносин інвестиційні компанії виникли й у нашій країні. Основними операціями інвестиційних компаній є організація емісії власних цінних паперів і видача гарантій у їх розміщенні, здійснення інвестицій безпосередньо в цінні папери, купівля-продаж цінних паперів за свій рахунок і від свого імені тощо. В Україні поки що незначна частина підприємств є акціонерними товариствами, тому інвестиційні компанії здійснюють переважно реальні інвестиції, що є менш ефективним, тому що існує складність оперативного управління такими вкладами. Крім того, діяльність інвестиційних компаній значно ускладнюється багатьма труднощами, основними з яких є низька ліквідність ринку цінних паперів України та відсутність досвіду роботи у сфері інвестиційної діяльності.

Інвестиційний фонд – це юридична особа, заснована у вигляді акціонерного товариства, виключною діяльністю якого є спільне інвестування.

Інвестиційний фонд здійснює випуск акцій та вкладає мобілізовані в такий спосіб кошти дрібних інвесторів в інші цінні папери, що приносять дохід у формі відсотка та підвищення курсової вартості. Відкриті інвестиційні фонди (взаємні) мають право на придбання цінних паперів інших емітентів, як будь-яка інша юридична або фізична особа. Закритим інвестиційним фондам дано право працювати з приватизаційними цінними паперами.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації. Власне, у світовій практиці склалися дві форми організації інвестиційних фондів: корпорація і довірче товариство (траст). У першому випадку засновники фонду є його учасниками, вони утворюють апарат управління та об’єднують свої засоби в початковому статутному фонді. Корпорація також може бути організована із зовнішнім апаратом управління, що працює за наймом (контрактом). Тоді може бути утворене довірче товариство (траст).

Ця форма інвестиційного фонду виникла на початку минулого століття і заснована на цілковитому юридичному розпорядженні прав володіння і використання (управління) майном. Наприклад, вдова або неповнолітні нащадки майна, залишаючись власниками, потрапляли під опіку (управління) старшого сина. Організуються трасти так: засновники фонду залучають на контрактній основі ще одного або кількох учасників фонду, які збирають кошти й утворюють траст. Тобто при інвестиційному фонді (компанії) може бути утворено кілька трастів, які в будь-який момент можуть вийти з фонду, розірвавши угоду і сплативши 2-3 % штрафу від суми активів.

У вітчизняній практиці основою діяльності інвестиційних фондів і компаній є трастові операції. Але, на відміну від фонду, компанія може працювати також інвестиційним консультантом або фінансовим брокером на фондовій біржі. Незважаючи на труднощі, інвестиційні фонди та компанії мають відігравати важливу роль у процесі приватизації, оскільки за їх допомогою інвестори отримують реальну можливість успішного вкладання своїх коштів і приватизаційних сертифікатів у акції підприємств, що приватизуються.

Пенсійні фонди в західних країнах створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплати пенсій і грошової допомоги робітникам та службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні довгострокові кошти, які інвестуються переважно в акції приватних компаній як на національному, так і на міжнародних ринках позикових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується в короткострокові й довгострокові державні цінні папери. Створений в Україні позабюджетний пенсійний фонд постійно зазнає труднощів з ресурсами через інфляційні процеси.

Страхові компанії відіграють надзвичайно велику роль на фінансовому ринку, забезпечуючи інвесторам страховий захист від різноманітних ризиків. Угоди страхування, що укладаються з ними, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів. Пасивні й активні операції страхових компаній мають специфічний характер і суттєво відрізняються від аналогічних операцій банків та інших кредитно-фінансових установ. Так, активні операції складаються з інвестицій у державні облігації центральних і місцевих органів влади, в облігації та акції приватних корпорацій, іпотеку та нерухомість, а також у борг під поліси. Позики під поліси – це, по суті, кредитування осіб, що застрахувалися в цій компанії. Особливістю активних операцій компаній зі страхування життя полягає в тому, що це переважно довгострокові вклади на п’ять, десять і більше років. Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами та є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних ринках фінансових послуг провідних західних країн.

Питання для обговорення

Охарактеризуйте на конкретних прикладах, як відбувається взаємодія підприємств (домогосподарств) та фінансових установ.

IV. Закріплення знань, умінь і навичок учнів

Вправа

Порівняйте різноманітні види кредитно-фінансових установ та заповніть таблицю:

Кредитно-фінансова установа

Функції

Переваги

Недоліки

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал підручника.

2. Випереджувальне завдання: підготуватися до екскурсії до регіонального центру зайнятості.




ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ПОСЕРЕДНИКИ