Форма права

Форма права – спосіб внутрішньої організації, а також спосіб зовнішнього вияву правових (юридичних) норм, який засвідчує їхню державну загальнообов’язковість. Розрізняють Ф. п. внутрішню – спосіб внутрішньої організації змісту, інтегрування елементів норми (тобто її структура) і Ф. п. зовнішню – спосіб її об’єктивації, матеріальної фіксації (тобто так звані джерела права). Є такі види зовнішньої Ф. п.: правовий звичай – санкціоноване (забезпечуване) державою звичаєве правило поведінки загального характеру; правовий прецедент

– об’єктивоване (виражене зовні) рішення органу держави або думка спеціаліста щодо конкретної справи, якому надається формальна обов’язковість при розв’язанні всіх наступних аналогічних справ; нормативно-правовий договір – об’єктивоване формально-обов’язкове правило поведінки загального характеру, яке встановлене за взаємною домовленістю кількох суб’єктів і забезпечується державою; нормативно-правовий акт – письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено
забезпечуване нею формально-обов’язкове правило поведінки загального характеру. Зв’язок між типом права і Ф. п. полягає в тому, що зовнішня Ф. п. визначається і зумовлюється насамперед його історичним типом.

Крім типу права, на зовнішню Ф. п. впливають також інші соціальні явища, фактори: внутрішньо суспільна ситуація, історичні, національні, культурні традиції, рівень політичної і правової культури, стан правосвідомості, юридичної науки тощо, тому у кожному типі права використовується, як правило, кілька його форм. Ф. п. здатна впливати певною мірою на тип права, тобто на його соціальну сутність.




Форма права