Форми організації навчання – Методи, форми і засоби навчання

ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Основи педагогіки

2. Теорія освіти і навчання (дидактика)

2.4. Методи, форми і засоби навчання

2.4.2 Форми організації навчання

Ефективність засвоєння учнями, студентами знань, формування у них умінь та навичок залежить не лише від вдалого підбору методів і прийомів навчання, а й від форм організації навчальної роботи.

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядну і в певному режимі.

Безумовно, форми організації

навчання у загальноосвітній школі й вищому навчальному закладі суттєво різняться, що зумовлено віковими особливостями учнів і студентів, значними відмінностями завдань, які покликані вирішувати школа і вищий навчальний заклад. Зрештою, різняться вони і в школах, вищих навчальних закладах різних типів. Однак усе це не руйнує загальних засад навчальної діяльності, дає змогу забезпечувати наступність, послідовність навчального процесу в різних ланках освітньої системи.

У сучасній вітчизняній школі використовують класно-урочну систему навчання. Суть її полягає в тому, що навчальна робота проводиться

з групою учнів постійного складу, однакових віку й рівня підготовки у формі уроку.

Відповідно до Закону України “Про загальну середню освіту” наповнюваність класів загальноосвітніх навчальних закладів не повинна перевищувати 30 учнів. Тривалість уроків становить: у перших класах – 35 хвилин, у других – четвертих – 40, у п’ятих – дванадцятих класах – 45 хвилин.

До організаційних форм навчання, що використовують у середній школі будь-якого типу, належать урок, семінар, практикум, факультатив, екскурсія, предметний гурток, консультація, домашня навчальна робота тощо. У вищих навчальних закладах до них додаються реферат, курсова та дипломна роботи.

Урок.

Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок.

Урок – форма організації навчання, за якої вчитель проводить заняття з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Попри велику кількість різноманітних уроків, які проводяться в школі з усіх навчальних предметів, усі вони мають однакові елементи (етапи). Так, кожен урок розпочинається з мобілізування учнів на навчальну роботу. Називають його організаційним моментом. Найчастіше після організаційного моменту вчитель розпочинає опитування учнів, під час якого перевіряє домашнє завдання. Центральне місце у переважній більшості уроків займає пояснення вчителем нового матеріалу. Обов’язковим є й закріплення навчального матеріалу, яке дуже часто виділяють в окремий етап. Перевірка знань, пояснення нового матеріалу і закріплення є основною частиною уроку. На багатьох уроках важливим їх елементом є самостійна робота учнів. Значущим етапом є й повідомлення учням домашнього завдання. Ці структурні елементи відіграють на різних уроках неоднакову роль – залежно від побудови уроку загалом, його структури.

У дидактиці існує декілька класифікацій уроків. Найбільш вдалою з них є класифікація, в основу якої покладено дидактичну мету і місце його в загальній системі уроків. Згідно з цією класифікацією розрізняють такі типи уроків: урок засвоєння нових знань; урок формування вмінь і навичок; урок застосування знань, умінь, навичок; урок узагальнення і систематизації знань; урок перевірки, корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок.

Сукупність, послідовність і взаємозв’язок елементів для кожного типу уроку різні.

Урок засвоєння нових знань передбачає:

– перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань;

– повідомлення учням теми, мети і завдань уроку;

– мотивацію учіння школярів;

– сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу, осмислення зв’язків і залежностей між елементами того, що вивчається;

– узагальнення і систематизацію знань;

– підсумок уроку;

– повідомлення домашнього завдання.

Урок формування вмінь і навичок має такі елементи:

– перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок;

– повідомлення учням теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів;

– вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні й пізнавальні вправи);

– первинне застосування нових знань (пробні вправи);

– самостійне застосування учнями знань у стандартних ситуаціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завданням);

– творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи);

– підсумок уроку;

Повідомлення домашнього завдання.

Урок застосування знань, умінь і навичок охоплює:

– перевірку домашнього завдання, актуалізацію і корекцію опорних знань, умінь і навичок;

– повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивацію учіння школярів;

– осмислення змісту і послідовності застосування способів виконання дій;

– самостійне виконання учнями завдань під контролем і з допомогою вчителя;

– звіт учнів про роботу і теоретичне обгрунтування одержаних результатів;

– підсумки уроку;

– повідомлення домашнього завдання.

Елементами уроку узагальнення і систематизації знань є:

– повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація учіння школярів;

– відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань;

– узагальнення та систематизація основних теоретичних тверджень і наукових ідей;

– підсумки уроку;

– повідомлення домашнього завдання.

Структуру уроку перевірки, корекції знань, умінь і навичок утворюють:

– повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння школярів;

– перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять;

– перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення;

– застосування учнями знань у стандартних і змінених умовах;

– збирання виконаних робіт, їх перевірка;

– аналіз і оцінка;

– підсумок уроку;

– повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок передбачає:

– перевірку виконання учнями домашнього завдання практичного характеру;

– перевірку раніше засвоєних знань;

– повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивацію учіння школярів;

– сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу;

– осмислення, узагальнення і систематизацію знань;

– підсумок уроку;

– повідомлення домашнього завдання.

Ефективність кожного з типів уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка потребує глибокого продумування всіх структурних елементів і складається з восьми етапів:

Формулювання мети і завдань уроку. Зважаючи на функції процесу навчання, вчитель до кожного уроку формулює освітню, розвивальну і виховну мету.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Відповідно до вимог навчальної програми визначають обсяг теоретичного і практичного матеріалу, окреслюють внутрі та міжпредметні зв’язки, відшукують нові факти і приклади для наповнення теми новим змістом.

Вибір форм, методів і прийомів навчання. Підібравши тип уроку, визначають його раціональну структуру, а також методи і прийоми, які можуть бути найефективнішими на кожному етапі уроку.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде використано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашнього завдання. Обсяг домашнього завдання підбирають так, щоб воно не перевантажувало учнів. Продумують зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру, час на кожен елемент уроку, необхідне для проведення уроку обладнання та навчальні посібники.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Вчитель подумки визначає рівень володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному етапі й під час перевірки виконання учнями домашнього завдання.

Семінар.

Ефективною формою навчання є семінар. Його практикували ще в давньогрецьких гімназіях і давньоримських школах. У XVII ст. він прижився на старших курсах університетів, у XX ст. семінар почали запроваджувати і в загальноосвітніх школах.

Семінар (лат. seminarium – розсадник) – організаційна форма навчання, яка передбачає обговорення проблем, що стосуються прочитаної лекції чи розділу курсу.

Полягає в самостійному вивченні учнями, студентами проблеми, підготовці реферату, у повідомленні суті проблеми на занятті й відповідному аналізі, рецензуванні, доповненні повідомленого.

Семінарські заняття поділяють на просемінарські (підготовчі), власне семінарські заняття у школі (9-12 клас) й у вузі та семінари – конференції.

Просемінарське заняття.

Це перехідна від уроку форма організації пізнавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до вищої форми – власне семінарів.

Власне семінарське заняття.

Є кілька видів власне семінарських занять: розгорнута бесіда, доповідь (повідомлення) – обговорення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв’язування задач, диспут.

Семінар – розгорнута бесіда. На цьому семінарі тему поділяють на невеликі за обсягом, але органічно пов’язані між собою питання, які формулюють як пізнавальні, так і проблемні завдання. Виконання одного такого завдання є підставою для виконання наступного. Це дає змогу залучити до обговорення питань семінару максимум учнів (студентів). Добре, коли вчитель заохочує слухачів виступати з уточненнями і доповненнями. Цей вид семінару не передбачає підготовки письмових доповідей чи рефератів.

Семінар – розгорнута бесіда, як правило, має таку структуру: організація класу (групи) – вступне слово вчителя – власне бесіда – підведення підсумків заняття.

Семінар – доповідь (повідомлення). Такий вид семінару потребує грунтовнішої підготовки, використання кількох джерел. Інколи заздалегідь необхідно провести певні досліди, спостереження, обробити числовий матеріал. На семінарі доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх вагомими фактами, ілюструє переконливими прикладами. Решта учнів, студентів уважно його слухають, щоб бути готовими до доповнень, підтверджуючи чи спростовуючи викладене. Цей вид семінару має великі педагогічні можливості, але для їх реалізації потрібна достатня активність учнів, студентів.

До семінару – доповіді за змістом і методикою близький семінар, на якому обговорюють реферати і творчі письмові роботи. Для цього необхідно подбати про взаєморецензування письмових робіт, ознайомитися з роботами і рецензіями на них, відібрати кращі для обговорення на заняттях.

Коментоване читання. Як самостійне семінарське заняття його практикують рідко. Ефективне воно за необхідності опрацювати певну наукову роботу. Основне завдання коментованого читання – навчити учнів, студентів глибоко аналізувати і правильно тлумачити науковий текст.

Семінар – розв’язування задач. Доцільний після засвоєння матеріалу з теми чи розділу курсу. Для цього відбирають задачі, щоб можна було на конкретних прикладах розкрити органічний зв’язок науки з життям, активізувати пізнавальну діяльність учнів, студентів, навчити чи розвинути навики користування довідковою літературою, документацією, даними періодичної преси.

Семінар – диспут. Правильна його організація захоплює учнів (студентів), пробуджує інтерес до предмета, сприяє глибокому засвоєнню навчальної інформації, виховує принциповість, розвиває логічне мислення і мовленнєву діяльність.

Для семінару – диспуту слід чітко і конкретно сформулювати тему і залучити до роботи весь клас чи групу. Перелік його питань має містити явні і приховані суперечності. Це спонукає думати, сперечатися, доводити свою точку зору. Керуючи диспутом, учитель має виявляти тактовність, коректність, уважність.

За своєю структурою семінар – диспут містить вступне слово, власне дискусію і підбиття підсумків.

Семінар – конференція. Він є найскладнішим видом семінару, тому більш придатний для використання у вищій школі. У загальноосвітній середній школі його практикують у старших класах – під час вивчення історії, біології, хімії, фізики, математики та інших предметів за участю всіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові запитання, розподіляє їх між учнями з урахуванням індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти. Під час заняття учні виступають із доповідями та повідомленнями, інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ставить проблемні запитання, щоб викликати обмін думками, дискусію. Нерідко всі учні готують усі питання і виступають з повідомленнями за бажанням або за викликом. Вчитель заохочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми, дослідницької роботи.

Семінар – конференцію проводять після вивчення певного розділу програми, використовуючи під час підготовки до нього тривалі спостереження, матеріали екскурсії, результати дослідів, додаткову літературу тощо. Доцільно також запрошувати на такі заняття фахівців з проблеми, яку обговорюють.

Значення семінару полягає в тому, щоб дати змогу учневі, студентові відчути смак самостійного пошуку знань, глибше пізнати і розвинути власні можливості, виховувати в них полемічну культуру.

Практикум.

Це один із видів лабораторних робіт у старших класах загальноосвітньої та у вищій школах. Головна мета його полягає в тому, щоб на практиці застосувати сформовані раніше вміння і навички, узагальнити й систематизувати теоретичні знання, засвоїти елементарні методи дослідницької роботи з фізики, хімії, біології тощо.

Практикум передбачає самостійне виконання практичних і лабораторних робіт. На практикум відводиться 10- 15 годин навчального часу протягом 2-3 тижнів. Для зручності його проведення учнів, студентів поділяють на групи. Складають також графік почергового виконання ними завдань, спостережень, експериментів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя (семестру) або року.

Факультатив.

Ним є навчальний предмет, курс, що вивчається студентами, учнями старших класів за бажанням з метою поглиблення знань. У школі ця форма організації навчання використовується як єднальна ланка між уроками та позакласними заняттями (7-9 класи) і сходинка від засвоєння навчального предмета до вивчення науки, спосіб ознайомлення учнів із методами наукового дослідження (10-12 класи).

До факультативів залучають на добровільних засадах відповідно до бажань, нахилів, інтересів.

Відповідно до освітніх завдань факультативи бувають:

– з поглибленого вивчення навчальних предметів;

– з вивчення додаткових дисциплін;

– з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності;

– міжпредметні.

Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути теоретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до типу факультативу формують групи, добирають форми і методи роботи.

У школі факультативні заняття проводять найдосвідченіші вчителі. Запрошують також висококваліфікованих фахівців із вищих навчальних закладів, науково-дослідних інститутів, виробництва. На заняттях використовують різні методи навчання. Однак перевагу надають прилученню учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обговорення доповідей і повідомлень, проведення експериментів тощо). Підсумкові оцінки з факультативів вносять до атестату про середню освіту.

Екскурсія.

Як форма організації навчання вона виникла у XVIII – на початку XIX ст. На відміну від уроку екскурсія не може бути жорстко обмежена в часі. Головний її зміст полягає у сприйманні предметів і явищ у природній обстановці. Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють:

– за відношенням до навчальної програми: програмні та позапрограмні;

– за змістом: тематичні й комбіновані;

– за часом проведення щодо матеріалу, який вивчають: вступні, поточні й підсумкові;

– щодо навчального предмета: ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.

У процесі підготовки до екскурсії передусім визначають її об’єкт, ознайомлюються з ним, складають план, інструктують учнів, студентів (як поводитися під час екскурсії, як до неї підготуватися, як вести самостійні спостереження і яку виконати роботу).

Під час екскурсії необхідно подати загальну характеристику об’єкта, організувати спостереження і виконання практичних завдань.

Підсумковий етап передбачає відповіді на запитання, уточнення теоретичних і практичних знань з предмета.

На наступних заняттях за матеріалами екскурсії учні, студенти готують звіти у вигляді невеликих описів, колекцій, які згодом можуть експонуватися на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, використовують як приклади до різних тем навчальної програми.

Предметний гурток.

Гуртки створюють із різних навчальних предметів (математики, фізики, хімії, літератури та ін.). Завданням предметних гуртків є поглиблення набутих знань, розвиток інтересів і здібностей. Окрім систематичних занять, учасників гуртків залучають до масових виховних заходів: тематичних вечорів, конкурсів, олімпіад, тижнів і місячників знань, випуску стіннівок, радіогазет, альманахів. Це сприяє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів не тільки учасників предметних гуртків, а й інших школярів.

Організовуючи роботу предметного гуртка, педагог не повинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання. Він має дбати про високу організованість і дисципліну під час занять. Слід залучати до роботи гуртків якомога ширшу аудиторію, забезпечувати активність і самостійність кожного учасника.

Консультація.

Суть її полягає в розтлумачуванні учням, студентам складних для пізнання й осмислення проблем. Передусім у консультуванні виникає потреба тоді, коли вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчального матеріалу або виконання домашніх завдань. Правильно організована консультація допомагає подолати їх. Консультуючи, викладач не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність так, щоб учні, студенти самостійно зрозуміли питання, виконали складне завдання, збагнули суть матеріалу, який вивчають.

Консультування потребують і учні, які успішно навчаються, намагаються розширити свої знання в якійсь галузі. їм радять, яку наукову літературу для цього використати, як її опрацьовувати, та ін. Це стосується і студентів, захоплених науково-пошуковою роботою.

Домашня навчальна робота. Її основним завданням є розширення і поглиблення знань, привчання до регулярної самостійної навчальної роботи, навчання самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов’язку та відповідальності.

До домашніх завдань належать робота з текстом підручника, виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв’язування задач. Нерідко рекомендують прочитати статтю в науково-популярному виданні, переглянути кінофільм, поспілкуватися на цікаву тему з певною особою, поспостерігати за природним або побутовим явищем, провести дослід тощо.

Не варто впродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, оскільки це знижує інтерес до них. Домашні завдання повинні містити елемент новизни, передбачати нові варіанти їх виконання. Інколи доцільно давати індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини в знаннях. Таку роботу пропонують і сильнішим учням (студентам), щоб підтримувати інтерес до певного виду роботи.

Обсяг домашніх завдань учнів не повинен призводити до перевантаження: він не має перевищувати третини того, що зроблено на уроці, у 1 – 7 класах, і половини – у 8-12 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають.

Навчальний час, відведений для самостійної роботи студентів, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 та не більше 2/4 загального обсягу навчального часу, відведеного для вивчення конкретної дисципліни.

Для успішної самостійної роботи потрібно бути уважним і спостережливим, вміти запам’ятовувати, виконувати розумові операції, цінувати й раціонально розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, прослухане (у вигляді тез, конспекту, реферату, анотації, рецензії та ін.). Цьому треба вчити учнів під час уроків, формуючи навички самостійної роботи, роз’яснюючи зміст і методику виконання домашніх завдань. Так, на уроках використовують роботу з підручником, довідковою літературою, спостереження і досліди, самоперевірки, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. Практикують також бесіди на теми “Як готувати уроки”, “Бережи хвилину” та ін. Важливою умовою ефективності самостійної роботи учнів є систематичне контролювання виконання домашніх завдань, об’єктивна оцінка їх результатів. Посилити контроль за виконанням домашніх завдань дає змогу систематична перевірка учнівських записів у щоденнику.

Одним із засобів організації самостійної науково-пошукової роботи учнів є застосування у навчальному процесі випереджальних пізнавальних завдань. Вони спрямовують учнів на самостійне оволодіння матеріалом до його вивчення за програмою на уроці. Випереджальні завдання учні виконують добровільно. Вибір та виконання їх здійснюють з урахуванням інтересів та навчальних можливостей дитини, зони її найближчого розвитку. Випереджальними завданнями є читання додаткової та художньої літератури; спостереження за явищами природи та суспільного життя, практичною та дослідницькою роботою; складання власних завдань, пошук навчального матеріалу.

Метою застосування випереджальних завдань є стимулювання учнів до самостійної роботи, формування у них позитивної мотивації до навчання, готовності до самоосвіти, прийомів розумової діяльності. Виконання випереджальних індивідуальних завдань учнями з високим та середнім рівнями пізнавальної діяльності спрямоване на поглиблення та розширення знань, розвиток творчих здібностей. Учням з низьким рівнем пізнавальної діяльності такі завдання дають з метою розвитку мислення, запобігання та ліквідації прогалин у знаннях.

Перед виконанням випереджальних завдань учні отримують допомогу від учителя у формі інструктажу, планів, пам’яток, карток – підказок тощо. Завершують виконання випереджальних науково-пошукових самостійних завдань контроль, аналіз та оцінювання виконаних робіт, повідомлень, вправ, творів, малюнків, доповідей, рефератів, виготовлення наочних посібників, складених планів досліджень та експериментів.

Самостійна робота студентів може виконуватися у бібліотеці вищого навчального закладу, аудиторіях, комп’ютерних центрах, а також вдома. За необхідності студенти працюють самостійно відповідно до заздалегідь складеного графіка, що гарантує можливість індивідуального доступу до потрібних дидактичних засобів. Графік доводиться до відома студентів на початку поточного семестру.

Індивідуальні завдання у вищій школі.

Індивідуальні завдання студент виконує самостійно, викладач надає йому лише консультативну допомогу. До таких завдань належать реферат, курсова, дипломна робота.

Реферат. Як правило, це – короткий письмовий виклад основних висновків учення, наукової праці, дослідження, змісту книги або огляд друкованих джерел на певну тему. На навчальному занятті зміст реферату доповідає його автор.

Курсова робота. Призначена для закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами під час навчання. Вона є формою комплексного вирішення конкретної фахової проблеми.

Тематика курсових робіт відповідає програмі навчальної дисципліни і практичним потребам конкретного фаху. Студент виконує курсову роботу під керівництвом найбільш кваліфікованого викладача і захищає перед комісією у складі двох – трьох викладачів кафедри за участю керівника курсової роботи.

Дипломна робота. Студент виконує її на завершальному етапі навчання у вищому навчальному закладі. Вона передбачає розширення і поглиблення теоретичних знань, закріплення практичних умінь та навичок із спеціальності, застосування їх при вирішенні конкретних проблем виробництва. Виконуючи дипломну роботу, студент також опановує методику дослідно-експериментальної роботи. Керують написанням дипломної роботи професори і доценти вищого навчального закладу, висококваліфіковані спеціалісти виробництва. Захист дипломної роботи проходить на засіданні державної комісії.

Часто підготовка рефератів, курсових, дипломних робіт спонукає до значно глибших і системніших наукових пошуків, є своєрідним пробним каменем готовності студента до подальшої наукової роботи.

Знання педагогом особливостей використання різноманітних організаційних форм навчання дає змогу йому ефективніше застосовувати різні методи і засоби навчання, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну роботу учнів під час навчальних занять і їх самостійну навчально-пізнавальну діяльність.