ФРАНКО

Культурологічний словник

ФРАНКО Іван Якович (1856-1916) – український письменник, учений, перекладач, громадсько-політичний діяч, видавець; доктор філософії Віденського університету; писав українською, польською, німецькою мовами; спершу послідовник соціал-демократії, разом із М. Драгомановим і М. Павликом заснував Радикальну партію, зазнав переслідувань, засуджений до тюремного ув’язнення у 1877, 1880, 1889 pp.; видавець журналів “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”, “Народ”, “Житє і слово” (зокрема, широко друкував

письменників із Східної України, де у той час українська мова була заборонена); співпрацював з польськими і німецькими часописами. Через ліві переконання не був допущений до викладання у Львівському університеті, до австрійського парламенту і галицького сейму, куди балотувався як селянський посол. На початку ХХ ст. переглянув своє ставлення до марксизму (“Що таке поступ”), еволюціонував до національної демократії. Редактор видань НТШ, провідний співробітник Етнографічної секції. Творча спадщина Ф. поєднує кращі традиції української літератури з новітніми модерністськими течіями (натуралізм,
соціологічний роман, елементи декадансу), охоплює поезію, прозу, драматургію, аналітичні дослідження в усіх галузях гуманітарних знань (економіка, соціологія, політологія), переклади з давніх та сучасних європейських мов, збірки поезії (“Зів’яле листя”, “Мій Ізмарагд”, “Із днів журби”), повісті (“Для домашнього вогнища”, “Перехресні стежки” “Основи суспільності”, “Захар Беркут”), драми (“Украдене щастя”), твори для дітей (“Коли ще звірі говорили”, “Лис Микита”), літературознавчі статті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)


ФРАНКО - Культурологічний словник


ФРАНКО