ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. ПОЛІТИЧНА КАРТА. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ. НАСЕЛЕННЯ

Розділ 2. Регіони і країни світу.

Тема 4. Країни Латинської Америки

Тут не одразу зрозумієш, де ти є. Адже природа і люди спромоглися створити в цьому регіоні дивовижне різноманіття. Увінчані льодовиками зовні пустельні гірські вершини і дивовижно багаті на життя ліси площею з цілий материк. “Загублений”, майже невідомий навіть місцевим жителям світ неприступних плоскогір’їв і міста, що буквально задихаються від перенаселеності. Багатющі родовища корисних копалин і волаюче жебрацтво тисяч і тисяч знедолених. Біла, чорна, жовта,

червона… шкіра мешканців однієї країни і мовна суміш, корені якої тягнуться сюди з різних континентів. Вражаючі успіхи в економіці одних країн і не менш вражаюча відсталість інших… Такою вона є – Латинська Америка.

§ 44. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. ПОЛІТИЧНА КАРТА. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ. НАСЕЛЕННЯ

Загальні відомості про регіон. Латинська Америка – регіон, розташований у Західній півкулі між південним кордоном США на півночі й Антарктидою на півдні. Із заходу омивається Тихим океаном,

зі сходу – Атлантичним. Цей регіон включає південну частину материка Північна Америка, Центральну Америку, острови Вест-Індії (усі разом вони утворюють Середню Америку) та материк Південна Америка. Загальна площа регіону сягає близько 21 млн км2, що становить понад 15 % суходолу земної кулі.

Термін “латинська” є умовним і відбиває загальну латинську основу романських мов (іспанської, португальської та французької), якими розмовляє абсолютна більшість мешканців регіону.

Природні умови і ресурси. Завдяки розташуванню переважно в низьких широтах (здебільшого поблизу екватора), Латинська Америка отримує багато сонячного тепла. Тому для більшої частини регіону характерні жаркі типи клімату, де середні місячні температури перевищують +20 °С, а сезонні відмінності виявляються здебільшого в зміні режиму опадів, а не температур. Це створює сприятливі умови для цілорічної вегетації рослин і дає змогу вирощувати всі тропічні плантаційні та споживчі сільськогосподарські культури.

Латинська Америка має досить своєрідну флору, багату на ендемічні рослини. У гілеях росте чимало дерев з цінною деревиною і рослин, які дають важливу технічну та медичну сировину. Регіон є батьківщиною багатьох відомих культурних рослин – ананасу, кукурудзи, соняшнику, перцю, картоплі, помідора, квасолі та ін.

Складна геологічна будова визначає багатство й різноманітність корисних копалин Латинської Америки. На неї припадає 20 % світових запасів нафти, 25 % залізних і олов’яних руд і бокситів, ЗО % – чорних металів, сірки та срібла, понад 40 % – мідних руд, 55 % рідкісних і розсіяних металів. За запасами деяких корисних копалин окремі держави регіону посідають провідні місця у світі. Країни Латинської Америки найкраще в світі забезпечені водними ресурсами.

Політична карта. На території регіону розташовано 33 самостійні держави (див. форзац). Крім того, у регіоні збереглося більше 10 колоній і залежних територій, переважно острівних. Вони належать США, Великій Британії, Франції і Нідерландам.

Реалії сьогодення

У Самостійні держави Латинської Америки. До таких належать Антигуа і Барбуда, Аргентина, Багамські Острови, Барбадос, Беліз, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домініка, Домініканська Республіка, Колумбія, Коста-Рика, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Сент-Вінсент і Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Суринам, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Чилі, Еквадор, Ямайка.

Країни Латинської Америки досить різняться за розмірами території. Половина країн регіону за цим показником належить до малих країн. Це насамперед острівні країни в басейні Карибського моря. Наприклад, територія найменшої в Західній півкулі країни Сент-Кітс і Невіс (269 км2) утричі менша, ніж територія Києва. Водночас Бразилія за розмірами території (понад 8,5 млн км2) належить до першої десятки найбільших країн світу.

За формою державного правління в Латинській Америці переважають республіки. Колишні колонії Великої Британії утворили іншу форму державного правління – країни в складі Співдружності. До Співдружності увійшло 12 країн регіону. Ці країни формально незалежні від Великої Британії. Вони самостійно вирішують свої внутрішні й зовнішні проблеми. Разом з тим вони добровільно обрали для себе главою держави і символом вищої влади Королеву Великої Британії і закріпили це в

Конституціях. Три країни Співдружності – Гайяна, Домініка, Тринідад і Тобаго мають власного главу держави – президента.

За адміністративно-територіальним устроєм у регіоні домінують унітарні країни. П’ять країн мають федеративний устрій – Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика, Сент-Кітс і Невіс.

Останні два десятиліття регіон потрясали військові перевороти. На початку 70-х років XX ст. (1971-1985) у країнах регіону панували військові режими. Наприклад, у Бразилії військова диктатура тривала 20 років, у Чилі – 17, Болівії і Нікарагуа – 15, у Гватемалі і Гондурасі – 12, а в Аргентині і Перу – 11 років. Найтривалішим було правління військових режимів у Сальвадорі і Парагваї. Рекордсменом за кількістю переворотів є Болівія – 190. Демократизація в регіоні відбувається повільно. З 1990 р. 18 країн перейшли від військових режимів до демократичних форм правління.

Народонаселення і культура. Чисельність населення Латинської Америки перевищує 500 млн осіб. При цьому країни регіону значно відрізняються за кількістю населення. У трьох країнах – Аргентині, Бразилії і Мексиці – проживає більше половини населення Латинської Америки. Бразилія з населенням 188 млн осіб посідає п’яте місце в світі за його чисельністю. Проте чисельність населення майже третини країн регіону не перевищує 1 млн жителів, а острівна країна Сент-Кітс і Невіс має лише близько 40 тис. жителів.

За прогнозами ООН, до 2025 р. чисельність населення регіону сягне 790 млн осіб. Інтенсивне збільшення чисельності населення регіону є результатом успіхів країн Латинської Америки в зниженні смертності у повоєнний період за збереження високої народжуваності. На відміну від Європи чи Північної Америки, скорочення смертності в Латинській Америці, за деякими винятками, не супроводжувалося помітним зниженням народжуваності, тому в регіоні склалася молода вікова структура населення. Діти й підлітки до 15 років становлять близько 45 % населення регіону (для порівняння в Європі цей показник – 25 %, у США – майже 30 %).

Латинська Америка – один з найменше заселених регіонів світу. Середня густота населення тут становить близько 22 особи/км2. Для регіону характерні два типи розселення – узбережний і внутрішній. Так, у Бразилії на вузькій приморській смузі, що становить 7 % території, мешкає близько половини населення країни. Водночас великі внутрішні райони та південь Латинської Америки заселені вкрай рідко, а величезні області екваторіальних лісів у басейні Амазонки практично безлюдні.

Для латиноамериканських країн характерний інтенсивний процес урбанізації. На початку 90-х років XX ст. у її містах проживало 74 %, за прогнозами ООН цей показник у 2025 р. становитиме 84 % . Найвищу питому вагу міського населення (85-91 %) мають Венесуела і країни півдня регіону. Процеси урбанізації супроводжуються формуванням великих міських агломерацій. Зокрема, в столичних агломераціях Мексики, Перу, Аргентини та Уругваю зосереджується від 25 до 50 % населення цих країн. Великий Мехіко (близько 23 млн осіб) і Сан-Паулу (близько 21 млн осіб) входять у провідну десятку найбільших міст планети.

 ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. ПОЛІТИЧНА КАРТА. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ. НАСЕЛЕННЯ

Мал. 130. Корінні мешканці Латинської Америки

Стрімка урбанізація призводить до того, що основну зайнятість населення забезпечує сфера послуг (мал. 131), яка притягує в міста щораз більше сільських мешканців. Проте, не маючи належної кваліфікації, а часто й елементарної освіти, багато з них лише поповнюють численну армію безробітних, що населяють міські злиденні нетрі, типові для всього регіону. Поміркуйте, як можна подолати такі негативні наслідки урбанізації.

Сучасний національний склад населення Латинської Америки формувався на основі різноманітних рас і народів. У Латинській Америці нині живуть європейські й африканські переселенці, метиси, мулати, індіанці (мал. 130) та ін. Нащадків перших іспанських і португальських переселенців у Латинській Америці називають креолами.

У країнах, що розташовані в Андах, за винятком Коста-Рики та Парагваю, переважають індіанці та метиси. Причому найбільш “індіанською” серед них є Болівія, де індіанські народи становлять 55 % населення. У сусідніх Перу й Еквадорі на них припадає близько 45 % населення, у Гватемалі приблизно 44 % . Загалом у сучасній Латинській Америці індіанців залишилося не більше 15 % (мал. 130). Понад половину населення регіону становлять метиси.

У Бразилії та країнах Карибського басейну (Венесуела, Колумбія, Панама, острови Вест-Індії), куди в XVI-XVIII ст. для роботи на плантаціях

 ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. ПОЛІТИЧНА КАРТА. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ. НАСЕЛЕННЯ

Мал. 131. Зайнятість населення Латинської Америки за галузями

Господарства, %

Було завезено кілька мільйонів негрів із Західної Африки, багато людей з темним кольором шкіри. Майже 45 % бразильців – мулати і негри. У Домініканській Республіці, Гаїті, Ямайці та на Малих Антильських островах цей показник подекуди перевищує 90 % . Загалом негри становлять приблизно 10 % населення Латинської Америки.

У країнах пізньої колонізації, масове заселення котрих почалося в другій половині XIX ст., – Аргентині, Уругваї та Коста-Риці – переважають нащадки європейських іммігрантів. Причому склад переселенців з Європи тут був різноманітним – приїжджало чимало італійців, німців, слов’ян. Вони віддавали перевагу компактному поселенню, створюючи національні колонії.

Від колишніх іспанських і португальських колоній за етнічним складом помітно відрізняються Гайана, Суринам та Трінідад і Тобаго, де 35-55 % населення становлять вихідці з Індостану. У латиноамериканських країнах можна зустріти й людей з арабськими прізвищами.

Географія культури

У новій батьківщині. Деякі вихідці з далеких від Латинської Америки регіонів змогли досягти високого становища в новій батьківщині. Так, синами іммігрантів-арабів були в 1990-ті роки президенти Аргентини (Карлос Сауль Менем) і Еквадору (Джаміль Мауад Вітт). Серед японців, котрі опинилися в Латинській Америці в 30-40-х роках XX ст., один – Альберто Фухіморі – в 1990 і 1995 рр. обирався президентом Перу.

Абсолютна більшість країн Латинської Америки багатонаціональна. Наприклад, у Бразилії нині мешкають представники понад 80 народів, в Аргентині та Мексиці – більше 50, у Болівії, Венесуелі, Колумбії, Перу та Чилі – більше 25.

Із часів конкісти європейські завойовники примусово насаджували свої мови в Латинській Америці, тому в усіх її державах і територіях вони стали державними (чи офіційними). У 18 державах – це іспанська, у Бразилії – португальська, у Гаїті – французька, у Суринамі – нідерландська,

 ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. ПОЛІТИЧНА КАРТА. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ. НАСЕЛЕННЯ

Мал. 132. Кафедральний католицький собор у Мехіко

В інших – англійська. Загалом для значної частини населення Латинської Америки характерна двомовність і навіть багатомовність.

Індіанські мови після завоювання Латинської Америки були витіснені і залишилися здебільшого в побуті пригніченого корінного населення. На сьогодні лише кечуа в Болівії та Перу і гуарані в Парагваї є офіційними мовами. Ними, як і деякими іншими (у Гватемалі, Мексиці, Перу і Чилі), існує писемність, видається література, котра, однак, не здобула поширення через низький рівень грамотності основної маси індіанського населення.

Наука стверджує

У Латинській Америці “народжуються” мови. У ряді країн Карибського басейну в процесі міжнаціонального спілкування виникли так звані креольські мови. Вони сформувалися в результаті неповного засвоєння європейських мов (зазвичай англійської та французької) носіями інших мов. Так, у Суринамі функціонує кілька креольських мов, що утворилися на англійській і португальській основі (сарамаккан), на англійській (джука і сранантонга). Подекуди вони навіть одержують статус державної, як-от таїтянська креольська мова, що стала державною водночас із французькою.

Релігійна структура населення Латинської Америки відзначається абсолютним переважанням католиків (більше 90 %), оскільки в колоніальний період католицизм був єдиною обов’язковою релігією, а належність до інших віросповідань переслідувалась інквізицією (мал. 132).

УЗАГАЛЬНЕННЯ

Латинська Америка – регіон, що охоплює південь Північної Америки, Центральну Америку, острови Вест-Індії і Південну Америку.

У регіоні розташовано 33 самостійні держави і 13 колоній та залежних територій.

За формою державного правління в Латинській Америці переважають республіки, а за адміністративно-територіальним устроєм – унітарні країни.

Більшість країн Латинської Америки багатонаціональні й щонайменше двомовні




ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. ПОЛІТИЧНА КАРТА. ПРИРОДНІ УМОВИ І РЕСУРСИ. НАСЕЛЕННЯ