Географічний простір і час. Методологія географічної науки

ВСТУП

§ 2. Географічний простір і час. Методологія географічної науки

Географічний простір і час. Нині географічні науки розширили сферу свого пізнання і діяльності аж до навколоземного простору. Етноси і цивілізації, природні й антропогенні трагедії, глобальні зміни в кліматі, взаємозв’язок між природними і соціальними явищами, демографічний вибух, політичні конфлікти, економічні кризи – все опинилося серед інтересів географії.

Учений I. Кант визначив географію як самостійну дисципліну і запропонував таку класифікацію

наук: сутнісні предметні науки – математика, фізика; тимчасові, хронологічні – історія; просторові, хорологічні – географія. Учений підкреслював важливість у географії саме просторової складової.

Географічний простір – земний простір, розташований на конкретній території, який розвивається в часі й охоплює всі сфери географічної оболонки Землі: атмосферу, літосферу, гідросферу, біосферу і соціосферу (ноосферу).

Перші спроби створити концепцію географічного простору трапляються у

працях К. Ріттера (XIX ст.) і А. Геттнера (початок XX ст.). У середині XX ст. Р. Xартшорн істотно розвинув ідею про простір і ввів поняття часу. Усі події відбуваються в географічному просторі-часі, тобто існує тісний зв’язок просторового аспекту з часовим, що дає змогу говорити про комплексну просторово-часову структуру. Прикладом такої структури є географічний поділ праці, геополітика, геостратегія, диференціація, інтеграція тощо.

Простір у географії є не лише оболонкою, де відбуваються всі природні та суспільні процеси, а й активним чинником, що впливає на характер усіх об’єктів – господарських, природних, суспільних, демографічних тощо. Він є найдинамічнішим і поєднує просторово-часове сполучення суспільних об’єктів, явищ і процесів у сукупності з природним оточенням.

Географічний час – це форма реального буття географічної оболонки Землі.

Зазвичай ми розуміємо його як фізичний час, своєрідну метрику (фізичний вимір часу, який проходить між епохами розвитку Землі), або як загальний знаменник усіх значень часу стосовно геологічного життя Землі.

Нині географи під географічним простором і часом розуміють ту частину фізичного простору Землі і ту частину фізичного часового інтервалу її розвитку, у яких можливе існування географічних тіл і проявів, що пов’язані з цими тілами і географічними процесами. Географічні властивості простору при цьому є не формою існування географічних об’єктів і процесів, а умовою їхнього буття. Вивчаючи ці властивості, потрібно керуватися географічними методами дослідження.

Предмет і об’єкт дослідження географії. Об’єктом дослідження географії є географічна оболонка Землі (геосфера), територіальні відмінності та просторові поєднання природи, населення, господарства. Усі географічні науки вивчають розміщення в просторі та його закони. Закони розміщення є головними законами географії.

Предметом дослідження географії є причинно-наслідкові зв’язки й залежності між географічними процесами і явищами, що відбуваються в географічній оболонці, закономірності формування територіальних форм організації продуктивних сил суспільства, проблеми взаємодії природних і суспільних територіальних систем на рівні світу, регіону, конкретної місцевості.

Методи географічних досліджень. Це певна система послідовних підходів і прийомів, яких дотримуються, коли вивчають географічні об’єкти, будь-які географічні явища чи процеси, а також особливі способи пізнання світу і методики дослідження (мал. 2). За об’єктом дослідження в географії розрізняють фізико-географічні методи, що досліджують природні умови і ресурси, та економіко-географічні методи, спрямовані на вивчення господарства і населення.

 Географічний простір і час. Методологія географічної науки

Мал. Методи географічних досліджень

Тривалий час (до кінця XVIII ст.) основним методом географічних досліджень був експедиційний. Епоха теоретичних відкриттів розпочалася на початку XIX ст., коли були виявлені перші глобальні закони – закон широтної зональності і висотної поясності (А. Гумбольдт, В. Докучаєв) і закон розміщення господарської діяльності у просторі – модель розміщення сільськогосподарських зон різної інтенсивності навколо єдиного ринкового центру (І. Тюнен). Метод моделювання дає змогу досліднику вийти за рамки реального, спростити дійсність, відкинути малозначущі риси. Найголовнішою моделлю в географії є географічна карта. За допомогою карт виявляються закономірності, які неможливо помітити, досліджуючи іншим способом.

Традиційними методами географічних досліджень є спостереження, експедиції, польові дослідження, статистичний, математичний, картографічний, порівняльно-географічний, історичний, метод районування тощо. А до сучасних методів дослідження в географії відносять космічний, геоінформаційний, геофізичний, геохімічний, геобіологічний, моделювання, комп’ютерних технологій тощо.

Карта – альфа і омега географії, початковий і кінцевий момент географічного дослідження. (М. М. Баранський)




Географічний простір і час. Методологія географічної науки