Ігровий кінематограф

Розділ IV ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА УКРАЇНИ XX СТ.

ТЕМА 4. КІНОМИСТЕЦТВО

Мистецтво кінематографа є важливою складовою в сучасній українській культурі. Протягом своєї історії воно не лише відігравало важливу роль у становленні національної свідомості нашого народу, але й продовжувало кращі традиції українського мистецтва, як професійного, так і народного. Українські кінематографісти відкрили нову сторінку в літописі світового кіномистецтва, утвердивши в ньому самобутню неповторність вітчизняної культури. Нині творчість наших талановитих

співвітчизників – режисерів, композиторів, акторів – є цінним надбанням світового кінематографа.

§29. Український ігровий, документальний і науково-популярний кінематограф

Історія українського кінематографа розпочалася 1896 року, коли в Харківському оперному театрі фотограф А. Федецький влаштував перший показ власних хронікально-документальних фільмів “Відхід поїзда від Харківського вокзалу” та “Хресний хід від Куряжа в Харків”. Відтоді розпочалася біографія українського

кіномистецтва.

Ігровий кінематограф

Перші українські кінострічки вийшли на екран на початку XX ст. Вони були відзняті за сюжетами творів української літератури, а головні ролі виконували відомі театральні актори М. Заньковецька, І. Мар’яненко, М. Садовський, П. Колесникова (“Наталка Полтавка”, “Наймичка”). Особливого успіху серед глядачів набули історичні й комедійні фільми: “Москаль-чарівник”, “Сватання на гончарівці”, “Тарас Бульба”, “Богдан Хмельницький”, “Запорожець за Дунаєм”.

Велика популярність нового мистецтва сприяла появі перших кіноательє – “Світлотінь” (Київ), “Мірограф” (Одеса), “Ханжонков і К” (Ялта), до роботи в яких залучали досвідчених режисерів і акторів. Після жовтневого перевороту кіноательє були націоналізовані й перейменовані на Київську, Одеську та Ялтинську кіностудії, що стали головними осередками кіномистецтва державного значення. У їхніх павільйонах було відзнято чимало найкращих творів вітчизняного кінематографа: “Ілля Муромець”, “Людина-амфібія”, “Пірати XX століття”, “Діти капітана Гранта”, “Людина з бульвару Капуцинів” (Ялтинська кіностудія); “Броненосець Потьомкін”, “Життя Тараса Шевченка”, “Д’Артаньян і три мушкетери”, “Зелений фургон”, “В’язень замку Іф” (Одеська кіностудія); “Земля”, “Райдуга”, “Тіні забутих предків”, “Ніч перед Різдвом”, “Сорочинський ярмарок”, “Легенда про княгиню Ольгу”, “Кам’яний хрест”, “Ярослав Мудрий” (Київська кіностудія).

 Ігровий кінематограф

Будівля Одеської кіностудії

 Ігровий кінематограф

Робота на Ялтинській кіностудії над фільмом “Солярис”

У першій половині XX ст. український кінематограф відзначений патріотичним пафосом, створенням на екрані образу трудової людини, борця за щасливу долю народу. Особливу увагу митці приділяли біографічним кінотворам, присвяченим долі видатних синів української землі. Визначними творами того часу є “Земля”, “Щорс” (реж. О. Довженко), “Григорій Сковорода” (реж. І. Кавалерідзе), “Тарас Шевченко” (О. Алов) та ін.

 Ігровий кінематограф

Зйомки фільму “Тарас Бульба”

 Ігровий кінематограф

Кадр із фільму “В’язень замку Іф”

 Ігровий кінематограф

О. Довженко

 Ігровий кінематограф

Кадр із фільму “Вечір напередодні Купала”

Важливе місце в українському кінематографі посідає творчість О. Довженка, у якій проявилися традиції українського фольклору. Саме він започаткував поетичну образність у кіно. Його фільми, присвячені багатовіковій історії України (“Звенигора”), подіям громадянської війни (“Арсенал”), життю села в роки колективізації (“Земля”), проникнуті роздумами про працелюбність як головну чесноту людини. Яскрава індивідуальність митця значною мірою вплинула на вітчизняний кінематограф. Фільм О. Довженка “Земля” увійшов до двадцятки кращих творів світового кінематографа XX ст.

Друга половина XX ст. відзначена появою в українському кінематографі багатьох талановитих митців, чия творчість і понині вражає глядачів високим рівнем майстерності. Дещо змінилася проблематика творів: вони розповідали про буденне життя людини, намагалися розкрити багатство її духовного світу. Окрім того, режисери створювали на екрані яскраві образи, які відображали самобутність характеру нашого народу.

 Ігровий кінематограф

Кадр із фільму “У бій ідуть лише старики”

 Ігровий кінематограф

Кадр із фільму “За двома зайцями”

Однією з найвідоміших кінострічок, створених в Україні, є художній фільм видатного режисера С. Параджанова “Тіні забутих предків” (1964 рік). Від самого першого показу й понині цей твір по праву посідає визначне місце серед шедеврів світового кіномистецтва. Його відзначено кількома почесними нагородами: кубок Римського фестивалю (1965 рік), “Золота медаль” міжнародного кінофестивалю в Салоніках (1966 рік), Державна премія України ім. Т. Шевченка (1991 рік). Окрім того, “Тіні забутих предків” викликають захоплення і визнання провідних кінорежисерів. Так, сербський кіномитець Е. Кустуриця визнав цей фільм кращим витвором світового кінематографа.

 Ігровий кінематограф

Серед найвідоміших режисерів України того часу JI. Осика (“Кам’яний хрест”, “Захар Беркут”), брати Іллєнки (“Лісова пісня”, “Вечір напередодні Івана Купала”, “Білий птах із чорною ознакою”), Л. Биков (“У бій ідуть лише старики”, “Ати-бати, йшли солдати”), В. Браумер (“Ніч перед Різдвом”), В. Іванов (“За двома зайцями”), І. Миколайчук (“Вавилон XX”, “Така пізня, така тепла осінь”), Ю. Ткаченко (“Украдене щастя”), О. Бійма (“Гріх”, “Злочин із багатьма невідомими”, “Пастка”, “Острів любові”, “Прощання з Каїром”).

Надзвичайно яскравими постатями в українському кінематографі другої половини минулого століття є І. Миколайчук та Л. Биков.

 Ігровий кінематограф

І. Миколайчук

 Ігровий кінематограф

Кадр із фільму “Пропала грамота”

 Ігровий кінематограф

Кадр із фільму “Тіні забутих предків”

 Ігровий кінематограф

Л. Биков

Постать Івана Миколайчука в сучасній українській культурі дійсно видатна. Надзвичайно талановитий актор, сценарист і режисер, Миколайчук першим вивів на екран справжній образ українського народу. Замість схваленого радянською цензурою козака-веселуна на екран вийшов мужній син свого народу, в душі якого живуть історія рідного краю, думи про його біль і радості. Герої Івана Миколайчука були не масками, а живими людьми, що, ніби подолавши час, повернулися до свого народу, несучи йому відданість і любов. До творчої спадщини актора належать ролі у фільмах “Тіні забутих предків”, “Пропала грамота”, “Сон”, “Захар Беркут”.

Леонід Биков відомий глядачам як надзвичайно обдарований актор і режисер з яскравою творчою індивідуальністю. Найповніше його талант проявився в розкритті теми “людина на війні”. Кінотвори “У бій ідуть лише старики” й “Ати-бати, йшли солдати” визнані одними з найкращих фільмів про вогняні роки Великої Вітчизняної війни. У створеному Леонідом Виковим образі солдата відчувається любов митця до рідної землі, її культури, до свого народу та його самобутнього характеру. Герой Л. Бикова – оптимістичний, веселий, відчайдушний українець, гідний нащадок славетних козаків, який здатен стати на захист Батьківщини й віддати за неї життя.

Головною особливістю українського ігрового кіномистецтва є прагнення митців до філософського осмислення вищих духовних цінностей, сенсу людського буття, створення власної поетичної кіно-мови, в основі якої вікові традиції народного мистецтва. Саме ці риси вирізняють українське кіно у великому світі кінематографічного мистецтва.

 Ігровий кінематограф

Пам’ятник Л. Бикову. Київ




Ігровий кінематограф