Іларіон

Політологічний словник

Іларіон (рік народження і смерті невідомі) – давньоруський церковний діяч, видатний філософ, письменник. Літописи засвідчують, що за Ярослава Мудрого був священиком при церкві Святих апостолів у Берестові. У 1051 р. за наказом Ярослава Мудрого у Києві зібралися єпископи і без дозволу візантійського патріарха обрали “Іларіона-русина” митрополитом. На цій посаді він перебував до 1055 p., а потім вступив до Печерського монастиря під ім’ям Никона, названого Великим. Між 1037 і 1050 р. створив видатний філософсько-історичний

твір “Слово про закон і благодать”, в якому прославив прихід Христа на землю задля порятунку людства. І. протиставляв Новий Завіт Старому Завіту, який мав підготувати людей до приходу Христа. Прославляє діяння Володимира Великого, що зумів зібрати Русь воєдино, протиставляє Русь Християнську, охрещену Великим Князем, Русі поганській: “…вже не ідолослужебниками називаємося, а християнами…” І. руйнує традиційне уявлення про спільність долі України з Новгородом, бо веде князівську
династію не від Рюрика та Олега, а від “давнього Ігоря”. Прославляє Київську Русь, що відома в усьому світі, “про яку чути в усіх кінцях землі”. Порівнює Володимира з імператором Костянтином Великим, що “підкорив Богові грецьку і римську державу”. Закінчується “Слово…” великою патетичною молитвою.

Слабошпицький М. Ф. З голосу нашої Кліо: події і люди української історії. – К., 1999.

М. Головатий




Іларіон