Інтернаціоналізація виробництва

Інтернаціоналізація виробництва – розвиток міжнародних економічних зв’язків і відносин між суб’єктами підприємницької діяльності в процесі переростання продуктивними силами меж національної економіки і формування інтернаціонального процесу безпосереднього виробництва. В широкому значенні І. в. означає інтернаціоналізацію процесу праці, а отже, продуктивних сил, з одного боку, і відносин економічної власності, з іншого, а також інших підсистем економічних відносин. І. в. почалася наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Якісно новий

етап І. в. відбувається на вищій стадії розвитку капіталізму, коли переважає вивезення капіталу у підприємницькій формі. Міжнародний поділ праці в загальній і частковій формах доповнюється одиничною формою, тобто подетальною і поопераційною спеціалізацією підприємствами промислово розвинених країн. Після другої світової війни вона починає домінувати. Цю тенденцію посилюють розгортання НТР, що почалося в середині 50-х XX ст., і формування технологічного способу виробництва, який базується на автоматизованій
праці. Значно поширюється і міжнародна технологічна спеціалізація, що означає спеціалізацію підприємств різних країн на виконанні певних видів робіт (виготовлення окремих типів лиття, штамповок та ін.). В умовах НТР, особливо її сучасного етапу, зростає роль інтернаціоналізації науки та ін. Інтенсивний розвиток І. в. виявляється у випереджувальному зростанні темпів зовнішньої торгівлі порівняно з темпами збільшення виробництва, у підвищенні ефективності виробництва тощо. І. в. супроводжується інтернаціоналізацією промислового, банківського, фінансового капіталу, поєднанням державних форм капіталу кількох або багатьох країн та ін. (див. Інтернаціоналізація капіталу).




Інтернаціоналізація виробництва