Історія народного господарства (економічна історія)

Історія народного господарства (економічна історія) – окрема економічна дисципліна, яка вивчає економічні системи країн світу у процесі історичного розвитку, властиві їм закони, закономірності та тенденції з урахуванням різних критеріїв періодизації суспільства за домінування формаційного підходу. Оскільки основними складовими (підсистемами) народного господарства є продуктивні сили, техніко – економічні відносини (а в їх єдності – технологічний спосіб виробництва), організаційно-економічні та відносини економічної власності,

а також господарський механізм, то предметом І. н. г.(е. і.) стає історичний розвиток кожної з цих підсистем, властивих їм закономірностей, законів і тенденцій. Проте на відміну від економічної теорії, І. н. г.(е. і.) вивчає ці закони, закономірності на прикладі хронологічно викладеного матеріалу окремих країн, регіонів світового господарства, світового господарства загалом упродовж тривалого історичного періоду у поєднанні з комплексом різноманітних форм вияву у сфері соціальних, політичних, правових,
національних відносин та ін. Водночас залежно від певних методологічних принципів дослідження відбувається періодизація історичного розвитку країн, регіонів тощо, з’ясовуються окремі стадії, етапи, ступені такого розвитку, характерні для них ознаки, властивості тощо. Оскільки кожна з названих підсистем складається з певної кількості елементів, то, конкретизуючи подане вище узагальнене визначення предмета І. н. г.(е. і.), можна стверджувати, що вона вивчає закономірності появи, становлення, розвитку, а отже, якісно та сутнісно нові форми еволюції кожного такого елемента. Найскладнішою для вивчення в курсі І. н. г.(е. і.) є підсистема відносин економічної власності. Основні їх типи – приватна, колективна, державна і суспільна, кожна з яких розвивається у різноманітних формах. З огляду на це важливо дослідити закономірності й тенденції виникнення, становлення, розвитку і функціонування кожного з цих типів у тих чи інших країнах, їх взаємодію у нерозривному зв’язку з характером виробництва і праці, інтересами окремої людини, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп, країни загалом, а також у співвідношенні з різними формами господарювання та ін. Періодизацію І. н. г.(е. і.) слід здійснювати з урахуванням передусім двох критеріїв, методологічних підходів: загально-цивілізаційного та формаційного (див. Цивілізаційний і формаційний підходи в економічному дослідженні). Крім цих критеріїв класифікації, заслуговує на увагу позиція представників історичної школи, які стверджували, що вирішальну роль в історичному розвитку відіграє менталітет народу (його мораль, культура, звичаї, дух нації тощо). Частково такий підхід успадкував англійський історик А. Тойнбі. Якщо дотримуватися системного підходу, то для періодизації І. н. г.(е. і.) слід використовувати усі зазначені критерії періодизації за визначальної ролі економічного детермінізму, але з урахуванням зворотного впливу надбудовчих відносин на розвиток суспільного способу виробництва.




Історія народного господарства (економічна історія)