Історія політична

Політологічний словник

Історія політична (від. грецьк. historia – розповідь про минуле, пізнане; знання) – невід’ємна складова загальної історії, що вивчає політичні погляди і відповідні їм державні та політичні структури, всю політичну надбудову суспільства як у національних межах, так і у світовому вимірі в процесі їхнього поступального розвитку. Як окрема наука політична історія остаточно утвердилася у другій половині XIX ст. Своєї класичної форми вона набула в німецькій історичній школі. Увага І. п. до політичної сфери була тоді

пов’язана з підвищенням рівня національної самосвідомості в межах європейських національних держав. За таких умов І. п. була покликана відігравати консолідуючу роль. “Історія без політики, – наголошував німецький дослідник А. Шлецер, – це просто чернечі хроніки”. Виходячи з цього, представники німецької історичної школи основним предметом дослідження обрали державу і націю. На їх основі вони сформулювали проблеми традиції та наступності як чинників, які й забезпечують стабільність розвитку
держави – нації. Політика у творчості німецьких істориків тривалий час займала місце домінанти у визначенні форм історичного детермінізму як системи причиново-наслідкових зв’язків у межах соціально-історичного розвитку.

Для дослідників політичної сфери суспільства, тобто для І. п., саме історія практично повністю перебуває в зоні особливої уваги, оскільки вивчає реальні історичні процеси й різноманітні погляди на них різних людей. Вона є надзвичайно важливою для політології, насамперед для вивчення політичних подій минулого, аналізу генезису сучасної політики, її зумовленості подіями і процесами минулого. Історія сприяє використанню генетичного і функціонально-генетичних пояснень у дослідженні політичних подій і явищ, що є дуже суттєвим для політології. Головними проблемами предметного поля І. п. є процеси розвитку і функціонування різних політичних сил, пов’язаних з владою і державою, доля й окремі питання яких вирішуються в процесі реформ, революцій, воєн. Предмет І. п. становлять конкретно-історичні прояви закономірностей розвитку і функціонування всієї політичної надбудови суспільства. Як наукова дисципліна І. п. особливу увагу надає дослідженню політичних систем та їх структурних компонентів (політичних режимів, партій, громадсько-політичних організацій). Йдеться про суб’єктивні чинники політичного розвитку суспільства, які мають волю, свідомість і здатність впливати на конкретну ситуацію. Залежно від інтересів і рівня свідомості людей у суспільстві формуються державні органи, політичні партії, громадські рухи та інші інституції.

В І. п. людства дедалі більшу роль відіграють різноманітні міжнародні структури, зокрема ООН, військово-політичні блоки, профспілкові і міжпартійні об’єднання. Зрештою, саме політичні структури відображають особисті, класові, національні й загальнолюдські інтереси. Політичні структури, з одного боку, відносно самостійні і мають свою історію, а з іншого – відіграють важливу роль в усіх політичних подіях. Обидва аспекти взаємопов’язані і потребують комплексного вивчення.

Наукові пошуки І. п. мають незаперечне значення для підвищення обгрунтованості висновків політичних теорій, прогнозів, рекомендацій, для утвердження тенденцій до поєднання традицій і суспільно-політичних новацій, для підвищення політичної культури всього населення. Останніми роками звернення вітчизняних дослідників до І. п. набуває щораз більшої актуальності, а як наукова дисципліна вона все ширше впроваджується у навчальний процес у вищих навчальних закладах країни. Знаковим у цьому зв’язку став вихід друком шеститомного видання “Політична історія України. XX століття”, підготовленого Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень НАН України.

Бердяев Н. А. Смысл истории. – М., 1990; Ясперс К. Смысл и назначение истории. – 2-е изд. – М., 1994; Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. Історія політичних і правових вчень. – К., 2001; Политологическая энциклопедия. – М., 2003; Політична історія України. XX століття: У 6 т. – К., 2002-2003.

А. Кудряченко




Історія політична