ІЗ ТЛУМАЧНОГО СЛОВНИКА

ДОДАТКИ

Додаток 4

ІЗ ТЛУМАЧНОГО СЛОВНИКА

Балахон, – а, ч. Просторий і довгий одяг, що одягається для захисту від пилу. Узагалі широкий, не підігнаний у талії одяг. На маскарад він прийшов у білому балахоні.

Бильця, – лець, мн. (одн. бйльце, – я, с.) 1. Невисока огорожа по краях сходів, балкона тощо; поручні. До билець балкона прикріпили вазони. 2. Бічні опори крісла, канапи; спинка стільця, ліжка; бокові обводи колиски. На бильці колиски висять брязкальця.

Вирій, – ію, ч. Теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні

птахи. Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там (Л. Костенко).

Вушко, – а, с. 1. Зменш.-пестл. до вухо. Якщо болить вушко, діти стають дратівливими. 2. Отвір у голці для просилення нитки. Також отвір у пристрої, у який щось уставляють. Вишивальниці бачать світ крізь вушко голки. 3. Варенички з яловичиною, які варять у юшці. Борщем заливають у тарілках вушка – маленькі варенички.

Драголюб, – у, ч. 1. Багаторічна ароматична трав’яниста рослина родини зонтичних, корені та листя

якої використовуються в народній медицині. Драголюб, м’ята кінська, котячка – це все народні назви м’яти польової. 2. Приворотне зілля. Я наварила м’яти, драголюбу… Вже скоро день, що їм іти до шлюбу… (Л. Костенко).

Жайворонок, – нка, ч. 1. Польова чи степова співуча пташка ряду горобцеподібних. Защебетав жайворонок, угору летючи (Т. Шевченко).

2. Виріб із тіста, що формою нагадує жайворонка. По хатах печуть пшеничні жайворонки із дзьобиком і крильцями (Ю. Яновський). 3. Про людину, яка найактивніша, найбадьоріша, найпрацездатніша в першій половині дня. “Жайворонки” живуть за біоритмами природи, що впливає на їхній настрій, працездатність і – що найважливіше – здоров’я.

Копанка, – и, ж. 1. Невелике водоймище з грунтовою водою, викопане для господарських потреб. Недалеко від землянки чорніла яма, обставлена очеретом. То – копанка для води (Панас Мирний). 2. Криниця без зрубу. Тут була, мабуть, копанка, бо від села сюди тяглася луками стежка (Петро Панч). 3. Те саме, що годулка (гадулка, ганилка, цигулка, кемене) – болгарський струнний смичковий музичний інструмент. Болгари співають народних пісень у супроводі гадулки чи копанки.

Куритися, – иться. 1. Горіти слабо, виділяючи при цьому дим, аромат. Призирається на двір старого Кирика… чи не куриться в нього з труби (Г. Квітка-Основ’яненко). 2. Підніматися клубками вгору (про дим). Гомін стоїть по всій логовині, куряться кізякові димки (О. Гончар).

3. Укриватися вихорами пилу, снігу тощо. Куриться довгий шлях, і вершник мчить у брязкоті металу (В. Сосюра).

Луна, – и, ж. 1. Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань; те, що доноситься здалеку; відгомін. Защебетав соловейко – Пішла луна гаєм (Т. Шевченко). 2. Перен., розм. Те саме, що слава. Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок).

Людний, – а, – е. Який складається з великої кількості людей; такий, у якому живе багато людей. Містечко тут велике, людне (Панас Мирний).

Людяний, – а, – е. Який щиро, доброзичливо, чуйно ставиться до інших; уважний до чужих потреб; гуманний. Мушу признатись, що ті люди такі цікаві, такі добрі й людяні, що душа з ними одпочиває (М. Коцюбинський).

Метушня, – і, ж., розм. 1. Шум, гамір, пов’язані з безладним, поспішним рухом. Метушня на вулиці була така, що годі було щось зрозуміти. 2. Перен. Дріб’язкові справи, турботи. Пролинула ціла епоха в химерній авантюрницькій метушні (О. Довженко).

Моторний, – а, – е. 1. Прикметник, утворений від мотор. Йшов моторний човен (М. Трублаїні). 2. Спритний, жвавий. Еней був парубок моторний (І. Котляревський).

Нетямитися, – млюся, – мишся; мн. нетямляться. Утрачати самовладання від хвилювання тощо, не пам’ятати себе. Хмельницький нетямився від гніву (Я. Качура).

Підбиватися, – аюся, – аєшся. 1. Рухаючись у повітрі, підійматися вгору; сунутися, переміщуватися вгору, спереду назад; віддалятися від обрію (про сонце, місяць); перен. Виростати; наближатися до якої-небудь часової межі. Курява підбилася вгору, мов хмара (І. Нечуй-Левицький). 2. Стомлюватися, знесилюватися від довгого ходіння, тривалої їзди в сідлі тощо; натруджувати ноги, розбивати їх довгим ходінням; перен. Змінюватися від довгих літ життя; старіти, дряхліти. Вже і ноги геть підбились (звісно; вік не парубочий) (О. Гуреїв). 3. Під кого, до кого. Здобувати прихильність, запобігати ласки, знаходити підхід, добиваючись чого-небудь. Уже Вулкан розм’як, як кваша, Венера те собі на ус; За діло, ну! – бере, бач, наша! Тепер під його підіб’юсь (І. Котляревський).

Серпанок, ч. 1. р. в. – нку. Легка прозора тканина. Анеля відкинула серпанок з мольберта… (З. Тулуб). 2. р. в. – нка, заст. Головний убір заміжньої жінки з прозорої легкої тканини (шарф). Перед ним стояла його суджена Зінька, сановита молодиця, у грезетовому очіпку, повитому тонким серпанком (О. Стороженко). 3. р. в. – нка. Те саме, що вуаль – прозора тканина (сітка), закріплена на капелюшку, щоб закривати обличчя. Бачу, єгиптянок очі сміються з-під чорних серпанків (Леся Українка). 4. р. в. – нку. Легка, схожа на дим поволока, що обмежує видимість, скрадає обриси кого-, чого-небудь; пелена. Східний край неба вже побілів і пойнявся рожевим серпанком (М. Старицький).

Талан, – у, ч. Доля, життєвий шлях кого-небудь. Всього надбав, роботяга, та не придбав долі! Талану того святого… (Т. Шевченко).

Талант, ч. 1. р. в. – а. У Стародавній Греції, Месопотамії, Сирії – вагова та грошова одиниця. Ще й подарунків, як гостю належить, йому

Надавав я – золота гарного виробу сім йому дав я талантів (Гомер). 2. р. в. – у. Видатні природні здібності людини; хист, обдарування. Я такий прихильник Вашого таланту (М. Коцюбинський). 3. р. в. – а. Людина з видатними природними здібностями. Серед молоді є чимало талантів.

Цеберка, – и, ж. Звужена, переважно дерев’яна, посудина з дужкою для носіння й зберігання рідини; відро. Чути, як гелгочуть гуси і дзенькають цеберки (О. Донченко).

Шпилька, – и, ж. 1. Предмет для заколювання волосся у вигляді зігнутого навпіл дроту або двозубчастої вилочки. Вона сколювала шпильками розпущене волосся. 2. Невелика металева голка з круглою голівкою для приколювання чогось. Вона висмикнула з коси золоту шпильку. 3. Перен. Уїдливе зауваження; ущипливе слово. Ви знаєте, яка прикрість ота критична шпилька? (О. Ковінька). 4. розм. Тонкий каблук. У множині – черевички з такими каблуками. Вона була взута в червоні шпильки.




ІЗ ТЛУМАЧНОГО СЛОВНИКА