Категорія темпоральності

ПРИКМЕТНИК

5. ЛЕКСИКО – СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ВІДНОСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Категорія темпоральності

Лексико-семантична категорія темпоральності становить ряди граматичних форм ад’єктивів, які час існування або буття предмета відтворюють як його визначальну особливість, у відтемпоральному прикметникові часова протяжність явища позамовної дійсності є його ознакою, напр.: “Літній вечір… Гори в млі, В золоті вершини… А під ними ллється десь пісня України” (О. Олесь); “Зіграй мені осінній плач калини. Зіграй усе, що я

тебе прошу” (Л. Костенко).

Відтемпоральні прикметники належать до похідних лексем, які виникли внаслідок трансформації, або згортання, речень, що обов’язково супроводжує конденсацію висловленої думки. Підгрунтям для цих прикметників є назви часових понять: літо, вечір, доба, рік, квітень тощо,- зіставлені семантично з фрагментами об’єктивного світу, напр.: “Пливе печаль. Біліють смолоскипи Грайливо пофарбованих ялин – Вони стоять немов у червні липи, Забрівши в сивий і густий полин”

(В. Симоненко) . Конструкція у черені липи має денотативне значення, відображаючи існування в часі об’єкта навколишньої дійсності.

Утворення відтемпоральних прикметників є процесом морфологічної ад’єктивації, спричиненої структурними амі нами всередині вислову, коли іменники – назви часових відрізків – потрапляють у залежну від іншого іменника позицію, напр.: “Передвечірні сутінки спадають у лощину” (О. Гончар) Сутінки (які?) перед вечером + Сутінки спадають у лоашну. У присубєтантивній позиції конструкція перед вечором є означенням – атрибутом, отже, виконує синтаксичну функцію прикметника, а це вважається початковою стадією переходу іменника в категорію прикметника. Наступна за синтаксичною стадія морфологічної ад’єктивації супроводжується втратою формальних ознак іменника і набуттям відповідних флективних засобів прикметника, пор.: сутінки перед вечором – передвечірні сутінки, дощі в травні травневі дощі, грози у червні червневі грози, заняття в суботу – суботні заняття.

Міжкатегоріальний перехід від іменника до прикметника виконують суфікси – ов-(-ев-), – н-, – ак-, які конкретизують у словоформі спільне, інваріантне значення часу, поєднуючись з твірними основами субстантива різної лексичної наповненості. Суфікс – ов-(ев-) спеціалізується на відтемпоральних прикметниках, утворених від основ іменників – назв місяців, напр.: “Трави в’януть під млосною спекою, Крутить вихор серпневий пил” (В. Симоненко); “Мед липневий в келихи налито” (А. Малишко); “Шаленство листопадових вітрів, зміна відлиги морозами – все це прелюдія зими” (журн.).

Суфікс – н – оформляє ад’єктиви від назв днів тижня: суботній, недільний, а також від одиниць часу: річний, місячний, денний, годинний, секундний, але добовий, тижневий. Прикметники, які походять від назв пір року, утворюються за допомогою суфіксів – я-, – ов-(-ев-), – ан-, напр.: літній, зимовий, весняний. У цій групі лексем помітна синонімія прикметникових форм зимовий – зимній, весняний – весінній, літній – літяний, пор.: “І нечутно лине довга ніч зимова” (В. Сосюра); “Короткий день минає, настає ніч зимня” (Панас Мирний); “…тягнеться весіння квітка до сонця” (А. Шиян); “І весняні квітки запашні Не для мене розквітли в гаю” (Леся Українка); “Садок приснився коло хатц, Весела літяна пора” (П. Грабовський); “Літньої пори, тихими та теплими ночами… думаю та горюю…” (Марко Вовчок).

Паралельні відтемпоральні прикметники по-різному співіснують у сучасному мовному вжиткові. У парі зимовий – зимній лексема зимній поступово набуває не часового, а якісно-часового значення, тобто стилістично розмежовується з лексемою зимовий і закріплюється в художній літературі та розмовно-побутовому мовленні, напр.: “Од вітру зимного обсипались діброви” (М. Рильський). У деякої частини таких лексем якісний компонент посилився, що викликало зниження, а згодом зникнення семи часу, напр.: “Як лід зимна думка майнула йому блискавкою через голову” (О. Кобилянська). Прикметник весінній рідко вживаний у сучасному нейтральному мовленні, а літяний є спорадичною формою. Існування спільнокореневих, але різноморфемних прикметників свідчить про незавершений процес поділу сфер сполучуваності між суфіксами – н-, – ов-, (-ев-), – ан – у похідних ад’єктивах, утворених від назв пір року.

Прикметники вечоровий та вечірній теж є синонімами і перебувають у різних стильових вимірах. Форма вечоровий обмежена мовою фольклору, художньої творчості, у нейтральній лексиці здебільшого вживається форма вечірній, напр.: “І стояли дерева німі на осонні, Знемагала в пилюці вечірня імла” (В. Симоненко) і “Черкають повітря вечорове у бриючім польоті ластівки” (В. Сосюра).

Залежно від контексту відтемпоральні ад’єктиви передають часове або якісно-часове значення. У прикметниках з власне – часовою функцією увага зосереджується на часі існування властивості або особливості предмета, факту, події, напр.: літньо-осінні бої, літня посадка картоплі, букет з літніх квіток, дерева весняної рубки, весняні польові роботи, недільні обіди, суботні зустрічі, вечірня форма навчання, місячні курси, секундна пауза, добовий раціон.

Прикметники виражають якісно-часове значення тоді, коли називають ознаки предмета, явища, яких вони набувають у відповідний період часу (сема часу) і характерні для цього періоду (сема якості). Якісно-часова функція прикметника зумовлена появою в нього відтінку переносного значення, яке може мати різні ступені перенесення ознаки аж до переходу в клас якісних прикметників, при цьому вагомий вплив має іменник, від якого залежить відтемпоральний ад’єктив, пор.: “Але в серці моїм ніколи Не замовкне весняний грім” (В. Симоненко), тобто грім, який чути весною; “Був тихий весняний вечір” (І. Нечуй-Левицький), тобто характерний для весни; такий, який буває весною; “А Давидові спогади-зелені, весняні” (А. Головко), тобто ті, які тільки з’явилися, первісні. Окрему групу прикметників із семою темпоральності утворюють відприслівникові ад’єктиви, напр.: завтрашній день, торішній сніг, сьогоднішня нарада, тутешній житель, давній друг.




Категорія темпоральності