Кільця Сатурна

§ 10. Супутники планет

4. Кільця Сатурна

Кільця Сатурна (рис. 10.7) уперше побачив Галілей у 1610 p., але за допомогою невеликого телескопа він не зміг розпізнати справжню суть спостереження. Він виявив, що з боків Сатурн має дві гулі, які зливаються, якщо дивитися на них із великої відстані. Тільки у 1659 р. датський астроном X. Гюйгенс довів, що гулі є тонким плоским кільцем навколо Сатурна. Під час спостережень із поверхні Землі у великі телескопи видно три концентричних кільця, але за допомогою АМС було виявлено, що ці кільця складаються ще з тисяч

окремих вузьких кілець (рис. 10.8).

Дослідження показують, що діаметр частинок у кільцях коливається в межах від міліметра до десятків метрів і складаються ці маленькі супутники зі снігу та льоду. Товщина кілець дуже мала в порівнянні з їхньою шириною – усього кілька десятків метрів.

 Кільця Сатурна

Рис. 10.7. Залежно від того, як зорієнтований Сатурн щодо Землі, його кільця видно максимально розкритими або, коли Земля лежить у площині кілець, вони стають невидимими, тому що ми їх бачимо

з ребра

 Кільця Сатурна

Рис. 10.8. На знімках АМС “Вояджер” видно тисячі концентричних кілець Сатурна, які дивно переплетені між собою

У 1848 р. французький астроном Рош довів, що існує межа у відстані до планети, і супутники планет не можуть до неї наближатися, бо гравітаційні сили розірвуть їх на частини. Якщо середня густина супутника така сама, як планети, то ця межо Роша дорівнює 2,4 радіуса планети. Є гіпотеза: колись існував супутник Сатурна, який увійшов за межу Роша і був розірваний припливними силами. Згідно з іншою гіпотезою, кільця – це залишки того будівельного матеріалу, з якого утворилася Сонячна система 5 млрд років тому. Цю гіпотезу підтверджують невеликі тьмяні кільця навколо інших планет-гігантів.




Кільця Сатурна