КОЛИСКА

Культурологічний словник

КОЛИСКА – символ безсмертя роду і родоводу; батьківщини, зародження, виникнення життя; центру, першопочатку чогось важливого. На думку Б. Чепурка, слова коло, колесо, колосок, колиска, колодязь, а також ритуальний, та й взагалі святковий “калач” – одноко – реневі лексеми (Чепурко Б. Українці. – 33 с.). Якщо “врахувати, що вказані слова називали найсвятіші для праукраїнців іпостасі – Сонце, хліб, воду, дитину, любов, а коло було магічним оберегом від нечисті, то стає зрозумілим символічне значення

самого предмета і слова “колиска”. А семантика його сягає світових вершин. По-перше, колиску (невеличке ліжечко для спання і колисання дитини) колись плели із священних дерев – верби, дуба, верболозу, явора. По-друге, формою колиска була подібна доеола (овалу). І форма, і назва – слово (бо колись воно було великою магічною силою!) – були надійним оберегом немовляти від злих сил. Колиску кріпили до сволока на гаку чотирма мотузочками. Сволок – брус, на якому трималася стеля хати, символізував міцність
оселі, довговічність, був оберегом. На ньому записували імена, важливі дати, події в житті родини, вирізали хрести, розетки – обереги. Чотири мотузочки теж символізували чотири сторони світу, який чекає на дитину. Немовля було найдорожчим скарбом оселі, матері невипадково мріяли про “шовковії вервечки, золотії бильця, срібні коло кільця”. Калинова колиска символізувала безсмертя роду і родоводу, батьківщину.




КОЛИСКА