Концепція ноосфери

Філософія світ людини

Ноосфера і “проблема людини”

Концепція ноосфери
Одна з найбільш розроблених теорій ноосфери належить В. І. Вернадському (1863-1945). Про історію самого терміна він писав: “1922/23 р. на лекціях у Сорбонні я прийняв як основу біосфери біогеохімічні явища… Прийнявши встановлену мною біогеохімічну основу за вихідне, французький математик і філософ бергсоніанець Е. Леруа у своїх лекціях у Коллєж де Франс у Парижі запровадив 1927 року поняття “ноосфери” як сучасної стадії, яка геологічно переживається біосферою.

Він підкреслював при цьому, що прийшов до такого уявлення разом зі своїм другом, видатним геологом і палеонтологом Тейяром де Шарденом”. Це поняття розкривається так: “Ноосфера є нове геологічне явище на нашій планеті. В ній уперше людина стає найвизначнішою геологічною силою. Вона може і повинна перебудувати своєю працею і думкою сферу свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше. Перед нею відкриваються все ширші й ширші творчі можливості. І, можливо, покоління моєї внучки уже наблизиться до їхнього розквіту”.
Зростання сили науки, на думку вченого, знало два
основні етапи. Від XVII до початку XX століть вона була новим фактором всесвітньої історії, реальною історичною силою. У XX столітті наука стала силою геологічною й була усвідомлена як така в теорії ноосфери. До розуміння цього Вернадський підійшов під час Першої світової війни. Він зробив висновок, що в історії людства і в біосфері взагалі війна такої могутності, тривалості й сили – небувале явище, тому можна й потрібно розглядати такі явища як єдиний великий земний геологічний процес, а не тільки процес історичний. Вернадський дослідив різні напрями впливу науки на життя: на моральність, яка посилює гуманність у суспільному устрої; на соціальний прогрес (учений вважав, що соціалізм – найглибша і наймогутніша форма впливу наукової думки на хід суспільного життя); на техніку і технологію, які змінюють не лише суспільство, але й природу, і тому являють собою історичну й геологічну силу.
Вернадський бачив негативні явища в суспільному житті і в освоєнні природи, але вважав їх тимчасовими, сподівався, що з часом вони будуть усунені силою людського розуму, і на землі запанує ідеал, який ми маємо в структурі ноосфери. Перед людиною відкривається величезне майбутнє, якщо вона зрозуміє це і не буде використовувати свій розум і працю задля самознищення. Ноосфера як небувалий стан планети будується людським розумом, який переживає, на думку вченого, найсильніший вибух творчості. Зважаючи на його масштабність, Вернадський вбачав у ньому грандіозне природне явище, оскільки сама людина – частина природи. Був переконаний, що наукова робота переломних епох, у тому числі й побудова ноосфери, має творчий, а не руйнівний характер. Загалом Вернадський розглядав ноосферу не як фікцію чи створіння віри, а як емпіричне узагальнення: ми вже увійшли в цей новий стан, він є реальністю, хоча як ціле ще не розбудований, свідчення чого – друга світова війна і страждання людей під час побудови соціалізму, який вводився у структуру ноосфери. Саме тому, що вважав ноосферу реальністю, Вернадський був цілком упевнений в остаточній перемозі людського розуму як основного регулятора всього навколишнього світу.
Отже, ноосфера – такий стан планети, для якого характерний розумний устрій і планети, і людства як частини природи, в якому реалізується творча робота розуму, в суспільствах панують рівність і демократія, а в цілому – єдність усього людства, що виключає війни, експлуатацію людини людиною тощо. За такими параметрами ноосфера в основному – справа майбутнього. Можливість її випливає з перетворення людської діяльності та наукової думки у планетарне явище.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


Концепція ноосфери - Довідник з філософії


Концепція ноосфери