Концепції добробуту

Концепції добробуту – сукупність ідей, положень, методологічних принципів, на яких грунтуються ці ідеї, щодо факторів зростання добробуту суспільства та критеріїв його визначення. А. Сміт та Д. РІкардо такими факторами вважали обсяг створюваного фізичного продукту, суспільного багатства, зокрема зростання національного доходу на душу населення за умов вільної конкуренції, яка нібито гармонізує приватні та суспільні інтереси. Швейцарський економіст С. Сісмонді основним критерієм зростання добробуту називав не матеріальне багатство,

а суспільний добробут. Ринкові важелі саморегулювання економіки не сприяють, на його думку, зростанню такого добробуту, тому необхідне активне державне втручання в економіку, передусім для захисту суспільних цінностей. В методологічному аспекті перевагою цих положень був їхній зв’язок зі сферою безпосереднього виробництва. У працях представників маржиналізму та неокласиків К. д. означала механізм ринкового пристосування економічних ресурсів для задоволення існуючих потреб у формі платоспроможного
попиту, передусім оптимального використання ресурсів, що формує, на їхню думку, чисту неокласичну теорію добробуту, не пов’язану з державною політикою. За такого підходу акцент робиться на домінуванні інтересів споживача, що, на їх думку, унеможливлює в економічній системі існування виробництва заради виробництва та ін. Вони дотримувались хибної концепції “факторів виробництва”, внаслідок чого виникає гармонійне суспільство. Неокласична концепція добробуту абстрагується від реальних суперечностей капіталістичного суспільства, підміняє негативні функції ринкового механізму (його неспроможність не лише забезпечити справедливий розподіл багатства, а й посилення майнової диференціації) позитивними, нехтує вирішальною роллю праці у створенні багатства, абстрагується від економічної політики держави. Критерій максимального добробуту в цій концепції – оптимум Парето (див. Парето). Такий критерій, однак, позбавлений соціально-економічного змісту, оскільки не враховуються особливості розподілу доходів, існує механічна екстраполяція мікроекономічних висновків на рівні окремих суб’єктів господарювання (споживачів, виробників та ін.) на макроекономічний рівень, не дається, за словами Дж. Хікса, нормативна оцінка критеріям добробуту (тобто наявне абстрагування від соціальних критеріїв та цілей суспільства, не з’ясовуються причинно-наслідкові зв’язки, а такі цілі розглядаються лише у формі корисності). Крім того, передумовою такого підходу є повна поінформованість споживачів, відсутність динамічних зрушень, будь-яких невизначеностей, що не узгоджується з практикою. Не відповідає дійсності твердження про здатність механізму вільної конкуренції забезпечувати максимальний суспільний добробут, економічну справедливість. А. Маршалл, А. Пігу та К. Віксель стверджували, що за умов значного нерівномірного розподілу доходів і багатства механізм досконалої конкуренції неспроможний забезпечити максимальний добробут, і дійшли висновку про необхідність державного втручання для усунення недоліків ринкового механізму передусім за допомогою податкової політики, доповнення ринкових критеріїв добробуту соціальними, зокрема у наданні таких суспільних потреб, як освіта, охорона здоров’я, довкілля та ін. Згідно з теорією Дж. Кейнса, суспільного добробуту можна досягнути лише з участю держави, насамперед формуванням ефективного платоспроможного попиту, але в поєднанні з вільним підприємництвом. Пізніше окремі західні економісти дійшли висновку, що оптимуму можна досягнути і в плановій економіці встановленням центральними органами цін, що відповідають мінімальним оцінкам, отриманим при вирішенні завдань досягнення максимального добробуту за наявності мінімальних витрат ресурсів. Окремі економісти намагаються органічно пов’язати комплекс суспільних пріоритетів з найважливішими цілями державної політики, виробленням оптимальної комбінації таких цілей (їх сумісності з урахуванням вимог маржинального аналізу), а також засобів їх досягнення, реальної соціально-політичної обстановки в країні тощо.




Концепції добробуту