Концепції світової торгівлі

Концепції світової торгівлі – сукупність ідей, поглядів, положень щодо розвитку світової торгівлі, її переваг, принципів організації на різних етапах еволюції капіталістичного способу виробництва. Виходячи з тези про визначальну роль сфери обігу, меркантилісти вважали, що найважливіше завдання зовнішньої торгівлі – забезпечення отримання золота шляхом перевищення експортом товарів їх імпорту, що вимагало втручання держави у зовнішню торгівлю, встановлення жорсткого контролю за цією сферою. Такий протекціонізм створював переваги

лише для окремих країн, особливо метрополій. А. Сміт, Д. Рікардо і Д. Мілль виходили з пріоритетного значення виробництва, сприятливі умови для якого визначаються природними чинниками, а переваги в останніх спонукають до вивезення товарів за кордон. Свобода торгівлі дає змогу країні, за А. Смітом, зосередити свої зусилля на виробництві товарів, які вона може виготовляти краще і найдешевше, що сприяє зростанню міжнародної торгівлі і приносить вигоду її учасникам. Такі переваги визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво (зокрема, кількість осіб, потрібна для виготовлення одиниці товару) в кожній з країн. Важливо врахувати не лише природні, а й набуті переваги, пов’язані з використанням нових технологій, які становлять більшу частину міжнародного товарообороту. Д. Рікардо сформулював ідею порівняльних переваг, що визначаються різницею у витратах, але не абсолютних, а відносних їх значень – кожна країна повинна виробляти і вивозити товари з відносно меншими витратами (хоча вони можуть бути й вищими, ніж в іншій країні). Ці підходи повністю відповідають принципу свободи торгівлі. У 30-х XX ст. шведські вчені Е. Хекшер і Б. Олін розвинули теорію Д. Рікардо, обгрунтувавши необхідність визначення порівняльних переваг у зовнішній торгівлі, виходячи з оцінки факторів виробництва, їх співвідношення й взаємозв’язку. Така порівняльна оцінка факторів зумовлює три суттєві обставини: 1) у країн – учасниць міжнародної торгівлі існує тенденція до вивезення товарів і послуг, до виготовлення яких залучені переважно надлишкові фактори виробництва, і ввезення товарів, для виробництва яких бракує певних факторів; 2) розвиток міжнародної торгівлі сприяє вирівнюванню “факторних” цін, отже, доходу, який отримує власник цього фактора; 3) за достатньої міжнародної мобільності факторів виробництва існує можливість заміни експорту товарів переміщенням самих факторів між країнами. Цьому повинна сприяти свобода торгівлі. До таких факторів належать земля, кліматичні й природні умови, кількість і якість праці й капіталу, вплив соціальних інститутів залежно від співвідношення попиту і пропозиції. Ця теорія зумовлює й деякі особливості дії факторів виробництва. У “законі Хекшера-Оліна” сформульовано тезу про фактори рівноваги цін, що забезпечують загальну економічну рівновагу. Проте в міжнародних масштабах досягається лише часткове вирівнювання у факторах виробництва через недостатню їх мобільність навіть за умов свободи торгівлі. За теорією Оліна, масштабна зовнішня торгівля вплине на вирівнювання заробітної плати, відсоткових ставок, ренти. Розвиток міжнародної торгівлі особливо ефективний, коли посилює міжгалузеву спеціалізацію виробництва у випуску та експорті готових виробів. Американський економіст М. Портер на підставі вивчення практики компаній десяти провідних індустріальних країн, на які припадає майже половина світового експорту, висунув концепцію “міжнародної конкурентоспроможності націй”. Конкурентоспроможність окремої країни в міжнародному обміні визначається взаємодією чотирьох основних компонентів – факторних умов, умов попиту, стану обслуговуючих і близьких галузей, стратегії фірми в певній конкурентній ситуації. При цьому до факторних умов він вводить нові, в т. ч. ті, що з’являються в процесі виробництва (підвищення продуктивності праці за нестачі трудових ресурсів, упровадження компактних, ресурсоощадних технологій за обмеженості землі, природних багатств). На ситуацію в фірмі визначальний вплив має стан внутрішнього попиту у взаємозв’язку з потенційними можливостями зовнішнього ринку. Важливо визначити й національні економічні, культурні, освітні, етнічні та ін. особливості, які впливають на вихід фірми за межі країни. Стан і рівень розвитку обслуговуючих та близьких галузей і виробництв означає забезпеченість відповідним обладнанням, наявність щільних контактів з постачальниками та іншими структурами. Важливими передумовами успішного входження в міжнародну торгівлю є обрана фірмою ринкова стратегія та організаційна структура. Важливими стимулами є достатня конкуренція на внутрішньому ринку, відсутність державної підтримки. Теоретичні розробки М. Портера було покладено в основу вироблення рекомендацій на державному рівні щодо підвищення конкурентоспроможності зовнішньоторговельних товарів, які експортують у США, а також до Австралії, Нової Зеландії у 90-х XX ст. В 1995 почала роботу світова організація торгівлі (СОТ). На думку офіційних осіб, СОТ – це система правил відкритої, чесної та позбавленої стороннього втручання конкуренції. Зі створенням СОТ вперше офіційно заборонено використання демпінгу та державного субсидування експорту як двох головних форм нечесної конкуренції у зовнішній торгівлі. Учасники СОТ зобов’язані підписати всі багатосторонні торговельні угоди, які існують на певний момент. На думку представників неокласичного напряму, відмова від протекціонізму дає змогу фірмам усіх країн вільно змінювати свою спеціалізацію й вести пошук нових сфер прибуткової діяльності, а протекціонізм і державні субсидії зумовлюють появу неефективних фірм, що призводить до скорочення виробництва і кількості робочих місць. Таке примітивне обгрунтування необхідності СОТ заперечують багато дослідників (зокрема, А. Вінтерс, Д. Родрік та ін.). Вони вважають, що США та інші провідні країни світу, створюючи СОТ, не мали наміру відмовлятися від протекціоністської політики, а сама ідея переговорів виникла 1982 через промисловий спад у цих країнах. Так, США вважали, що в період переговорів можна встановлювати нові протекціоністські бар’єри. Віднесення до сфери діяльності СОТ питань про іноземні інвестиції, захист інтелектуальної власності Вінтерс теж пояснює американським протекціонізмом. СОТ також з’явилася через світову боргову кризу. Так, очікуючи масової відмови країн, що розвиваються, від сплати боргів, невеликі банки почали позбуватися боргових зобов’язань цих країн, продаючи їх зі знижкою (до кінця 1987 – всього за 47% їх номінальної вартості), а великі терміново створювали спеціальні резерви на випадок відмови країн, що розвиваються, від сплати боргів (за 1987 лише американські банки зарезервували 19 млрд дол.). Внаслідок цього великі комерційні банки фактично позбавили себе можливості нормальної кредитної діяльності – значні ресурси відволікали резерви. Це загрожувало крахом усій світовій кредитній системі. Тому на цьому етапі відбулося відновлення кредитування, передусім через МВФ і Світовий банк. Кредитори визнали також за можливе частково списати борги, надані цим країнам, щоб зменшення боргового тягаря стимулювало реформи, інакше усі наявні фінансові кошти спрямовуватимуться на сплату боргу. Таким чином кредитори пристосовувалися до кризи. Тому необхідно вживати екстрених заходів для відновлення платоспроможності країн, що розвиваються, а також постсоціалістичних держав. За задумом, СОТ – структура для експорту промисловості з розвинених країн у країни, що розвиваються, з подальшим зворотним імпортом продукції в розвинені країни. Але такий обмін не сприяв поліпшенню добробуту більшості населення країн, що розвиваються, що зумовлено передусім тим, що правлячі кола країн, яким надаються кредити для розвитку промисловості, отримані кошти використали для того, щоб утриматися при владі, а також для власного збагачення. У доповідях членів Римського клубу на тему “Обмеження на конкуренцію” (1993) зазначалося, що вільна торгівля і конкуренція гальмують промисловий розвиток слаборозвинених країн і неминуче призводять до деградації більшості населення. Наприкінці XX ст. набуває поширення модель світової торгівлі “Торгівля та інвестиції, що управляються”, згідно з якою узгоджені й встановлені баланси у двосторонніх торгово-фінансових відносинах на макрорівні передбачають відносну відповідність обсягів національного експорту та імпорту в межах двосторонніх відносин, а на мікрорівні – двосторонні баланси за окремими товарними групами. Реалізація цих моделей вимагає розробки та затвердження на наднаціональному рівні відповідних кількісних параметрів у провідних галузях господарства. П. Самуельсон, Г. Мюрдаль та інші економісти намагаються довести, що переваги міжнародного поділу праці порівну розподіляються між усіма країнами. Проте ця теза значною мірою справедлива лише для розвинених країн світу. Загалом практика довела обгрунтованість тверджень опонентів неокласичних концепцій щодо СОТ.