Корпоративізм

Політологічний словник

Корпоративізм – (пізньолат. corporatio – об’єднання, співтовариство) – система прийняття рішень та представництва інтересів через обмежену кількість жорстко визначених, ієрархічно ранжованих і функціонально диференційованих груп інтересів, що монополізують представництво відповідних сфер суспільного життя за згоди держави в обмін на її участь у підборі лідерів та призначенні керівного складу цих груп, а також у формуванні їхніх вимог.

Термін “К.” має кілька значень і відображає стосунки між державою

і політичною владою у сфері економічної політики. Прихильники К. прагнуть зменшити конфронтацію та розглядають його як середній шлях у класових війнах.

Можна назвати два фактори, що призвели до появи К. у Західній Європі,- релігійний та національний. Спочатку католицька церква виступила проти війни класів і закликала до соціальної гармонії. В 1891 р. Папа Лев XIII, стурбований становищем робітничого класу, видав енцикліку, в якій наголошував, що власники великих капіталів і трудящі є взаємозалежними і повинні співпрацювати під егідою та в ім’я цінностей католицизму. Держава повинна санкціонувати

діяльність таких соціальних груп, як профспілки та асоціації працедавців, і створювати організаційні умови для їх взаємодії. Ідеалом були керований капіталізм, обмежений католицькими принципами, і держава, яка симпатизує католицькій церкві. Окремі елементи католицької соціальної теорії можна нині знайти в політиці Євросоюзу.

Інший напрямок, звідки корпоративізм дістав підтримку, – це націоналізм. Націоналісти хочуть, щоб нація була єдиною, а не розділеною класовим або ідеологічним конфліктом. Цей підхід демонструють праві партії, зокрема британські консерватори та французькі голлісти. У міжвоєнний період католицькі країни (Італія, Іспанія, Португалія), в яких було встановлено фашистські режими, схвалили існування тристоронніх комітетів з представників працедавців, профспілок та держави, за допомогою яких передбачалося здійснювати соціальну та економічну політику. Фактично цей корпоративізм був обманом і всі рішення приймала фашистська держава.

Після Другої світової війни розпочалася ера неокорпоративізму – переговорів та угод між працедавцями, профспілками та демократичними урядами з питань економічної політики.

Перегудов С. Организованные интересы и государство: смена парадигм // Полис. – 1994. – № 2.; Шмиттер Ф. Неокорпоративизм // Полис. – 1997. – № 2.; Williamson P. Varieties of Corporatism: A Conceptual Discussion. London: Macmillan, 1985; Cawson A. Corporatism and Political Theory. – Oxford: Blackwell, 1986; Bealy F. The Blackwell Dictionary of Political Science. – Oxford: Blackwell Publiahers, 1999.

О. Полішкарова




Корпоративізм