Критерії класифікації соціально-економічної безпеки країни

Критерії класифікації соціально-економічної безпеки країни – найважливіші кількісно-якісні ознаки, на підставі яких оцінюють і класифікують сукупність факторів, що загрожують суверенітету країни або декількох країн в усіх сферах соціально-економічного життя на певному етапі та в майбутньому. Такими сферами є економіка, соціальні відносини, політика, право, ідеологія, національні відносини, духовна сфера, культура, мораль, естетико-етичні норми життя та ін. Визначальна серед них – економічна система, а в її межах – основні підсистеми.

Оскільки тісна діалектична взаємодія окремих із цих підсистем сприяє формуванню складніших структурних утворень – метапідсистем, критерії класифікації економічної безпеки виділяють і на рівні цих метапідсистем. Критерії класифікації економічної безпеки необхідно обгрунтовувати щодо окремих елементів кожної з підсистем. Так, у межах продуктивних сил відповідно до їх структури виділяють кількісно-якісні ознаки безпеки людини (основної продуктивної сили), засобів праці та предметів праці (а у їх єдності – засобів виробництва), науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи та інформації. Оскільки людина є водночас і суб’єктом економічних відносин, передусім відносин економічної власності, то окремі ознаки економічної безпеки людини – певні критерії людини-власника (на відміну від людини-працівника в межах продуктивних сил). Загалом у межах економічної системи безпека людини набуває здебільшого ознак кадрової безпеки (див. Економічно незалежність кадрова). За межами цієї системи ознаками безпеки людини є комплекс показників людини соціальної – в межах соціальних (у вузькому значенні), політичних, правових, національних та інших підсистем суспільних відносин. Зворотною стороною людини соціальної є біологічна її сторона, які в єдності формують біосоціальну сутність людини. До неї належить і економічний аспект безпеки. Оскільки людина (розвиток її сутнісних сил) є вирішальним критерієм соціально-економічного прогресу, то найважливішу роль у забезпеченні соціально-економічної безпеки країни відіграє безпека людини як сукупності суспільних відносин у взаємодії з її природною стороною. Всі інші види безпеки – похідні. Інтеграційного показника безпеки людини як біосоціальної істоти не існує. Одним з його конкретизуючих показників може бути розроблений ООН індекс людського розвитку. Щодо інших елементів продуктивних сил розрізняють технічну безпеку країни (техніка розглядається як синонім засобів праці), сировинну, енергетичну (в межах предметів праці та використовуваних людьми сил природи), наукову, інформаційну, організаційно-виробничу або організаційну (в межах форм і методів організації виробництва). Кожна з цих форм безпеки має конкретніші показники вимірювання. Так, щодо технічної безпеки виокремлюють такі параметри: рівень фізичного зношування основних фондів, ступінь морального зношування основних фондів, техногенні катастрофи, рівень відтворення цих фондів (просте, розширене та ін.). Оскільки земля є специфічним засобом праці, показники її економічної безпеки – ступінь виснаження, забруднення пестицидами, радіонуклідами та ін.; щодо організаційної безпеки в межах продуктивних сил, то передусім йдеться про рівень запровадження новітніх форм організації праці (системи якості праці, використання автономних бригад та ін.). У межах техніко-економічних відносин показниками економічної безпеки країни є ступінь участі в міжнародному поділі праці (на мікрорівні – участь вітчизняних підприємств і компаній в одиничній формі міжнародного поділу праці), зокрема у міжнародній спеціалізації, кооперуванні виробництва. У межах технологічного способу виробництва критеріями економічної безпеки країни є рівень продуктивності праці (хоча цей показник залежить і від відносин економічної власності), матеріало – та енергомісткості виробництва, конкурентоспроможності продукції, ступінь досконалості структури суспільного виробництва (співвідношення сфер матеріального та нематеріального виробництва, частка наукомістких, інформаційних технологій у сфері матеріального виробництва та ін.), рівень використання нових технологій (лазерних, плазмових, мембранних), співвідношення між технологічними способами виробництва, що базуються на автоматизованій, машинній і ручній праці. У межах організаційно-економічних відносин найважливішими показниками економічної безпеки на мікрорівні є ступінь використання передових форм і видів маркетингової діяльності, розробки маркетингових програм тощо, на макрорівні – обгрунтування філософії маркетингу, стратегії маркетингу з урахуванням досягнень світової економічної думки, менталітету українського народу, підготовка національних кадрів; у сфері менеджменту на мікрорівні – рівень використання підприємствами і компаніями передових організаційних структур управління, дотримання менеджерами основних вимог і принципів у процесі управління найманими працівниками, рівень підготовки менеджерів, встановлення цивілізованих відносин між різними ланками менеджерів та ін. У межах економічної власності найважливішими показниками безпеки країни є ступінь реалізації власності на робочу силу, оптимальне співвідношення між типами і формами власності, а отже, реальний плюралізм економічної власності, рівень демократизації та гуманізації відносин власності у різних сферах суспільного відтворення та ін. Внутрішні загрози для України в цій сфері – тотальна приватизація власності кримінально-тіньовими структурами та номенклатурною елітою, поспішна й тотальна приватизація сільськогосподарських колективних підприємств, надто низький рівень реалізації власності на робочу силу, власності трудових колективів, відсутність демократичного управління власністю, високий рівень економічної злочинності, корумпованості, низький рівень заощаджень, значний дисбаланс між рівнем цін і заробітною платою, різка поляризація доходів між кланово-номенклатурною елітою і переважною більшістю населення, засилля долара та інших іноземних валют у грошовій системі та ін. (див. Економічна незалежність у відносинах власності). У сфері господарського механізму основними показниками економічної безпеки є оптимальне співвідношення між: державними та ринковими важелями регулювання економіки; економічними, правовими та адміністративними важелями державного регулювання; державними та наддержавними засобами економічного регулювання, що втілюються у різних формах економічної політики. Узагальнені показники загроз у межах економічної системи: волюнтаризм в економічній політиці, непослідовність економічних реформ, відсутність власної моделі трансформації економіки, посилення відчуження найманих працівників від власності та управління нею, недотримання вимог економічних законів, зубожіння переважної більшості населення, відсутність дієвих стимулів до праці, рух країни у 90-х XX ст. у протилежному напрямі від світової цивілізації (у розвинених країнах світу відбувається інтенсивна соціалізація економічної системи, в Україні насаджувався капіталізм зразка XIX ст. та ін.). У сфері соціальних відносин найважливішими показниками соціально-економічної безпеки є переважання середнього класу, активна соціальна діяльність усіх класів, верств і прошарків, уміння досягати консенсусу між інтересами цих соціальних структур, формування класів на основі власності на різні фактори виробництва та ін. Загрозу для України в цій сфері становлять соціальна незахищеність більшості населення, нечисленний середній клас, різка поляризація інтересів протилежних класів щодо національного багатства країни і передусім щодо засобів виробництва й посилення соціальної напруженості, формування класу капіталістів на основі масового розкрадання державної власності, перетворення найманих працівників на пролетарів, посилення пауперизації частини населення та ін. У сфері політичних відносин критеріями соціально-політичної безпеки є передусім чітке розмежування функцій різних гілок влади і наявність дієвих противаг на шляху узурпації однією гілкою влади повноважень інших її гілок, наявність прав і обов’язків (відповідальності) кожної з них, можливість вільного волевиявлення народу під час виборів керівних органів влади різних рівнів, існування узаконеної опозиції, наявність декількох потужних політичних партій, здатних виражати інтереси різних соціальних груп і верств населення, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики відповідно до національних інтересів та ін. Найбільшу загрозу для України в цій сфері становлять надмірна концентрація влади в адміністрації Президента, відсутність відповідальності за ухвалені рішення, зростання відчуження народу від влади, запровадження брудних технологій у виборчий процес кланово-номенклатурною елітою, здійснення внутрішньої політики в інтересах цієї еліти, вагомий вплив на зовнішню політику окремих іноземних країн та міжнародних фінансово-кредитних організацій, існування бл. 100 здебільшого недієздатних політичних партій. У сфері правових відносин найважливішими показниками соціально-правової безпеки є рівність (реальна, а не декларативна) усіх перед законом, всебічно розгалужена і науково обгрунтована законодавча база в усіх сферах суспільної діяльності, насамперед у сфері економіки (першорядними завданнями у цій сфері є формування рівних умов для розвитку приватної, колективної та державної власності, їх надійний правовий захист, а також захист інтелектуальної власності, забезпечення конституційних прав громадян – на працю, отримання безоплатних медичних послуг, вищої освіти тощо). Загрозливими для України у цій сфері є відсутність правових норм, які б унеможливлювали щорічний відплив капіталу за кордон в обсязі бл. 5 млрд дол., правовий нігілізм значної частини населення, відсутність конституційних і правових гарантій на участь трудових колективів в управлінні великими підприємствами, як це практикують у деяких розвинених країнах світу, розширення сфери платних послуг за отримання освіти, медичних послуг, бар’єри в доступі до вищої освіти бідних верств населення та ін. У сфері культурних, духовних, морально-етичних та ідеологічних відносин найважливішими ознаками безпеки є економічна культура працездатного населення (в т. ч. технічна, технологічна, організаційна, підприємницька, ділова, духовна, інформаційна, наукова, культура праці в широкому значенні, в т. ч. культура управлінської діяльності та ін.), сповідування загальнолюдських моральних та етичних цінностей, національна ідея та прагнення більшості людей її реалізувати, патріотизм, високий дух народу, енергійність нації, свобода преси, сучасне економічне мислення та ін. Загрозу для України в цій сфері становлять моральна деградація особи, сім’ї внаслідок тотального зубожіння, значне відставання працездатного населення від розвинених країн світу за більшістю показників економічної культури, не сформованість загальнонаціональної ідеї, відсутність волі у більшості населення до захисту суверенітету країни, зниження культурного рівня, використання засобів масової інформації для маніпулювання масовою свідомістю в інтересах фінансової олігархії та ін.