Критерії політико-економічної класифікації ринків – комплекс базових ознак, на підставі яких оцінюють і розмежовують різні типи і види ринків у сучасній розвиненій економічній системі. Виходячи з сутності ринку як політекономічної категорії, критерії класифікації ринків визначають за двома основними ознаками: 1) як певні підсистеми економічних і передусім відносин економічної власності між різними суб’єктами, що означає якісний аспект проблеми; 2) як основні об’єкти, з приводу привласнення яких формуються та розвиваються відносини
рмують об’єкти інтелектуальної власності. Суб’єкти цих відносин – групи капіталістів, дрібні винахідники, наймані працівники найвищої кваліфікації, венчурні компанії, держава. Такий ринок в економічній літературі ще має назву “ринок інновацій”. З часу розгортання інформаційної революції найновішим об’єктом власності стала інформація. Суб’єкти ринку інформації залежно від її виду – великі теле – і радіокомпанії, держава, суб’єкти підприємницької діяльності, різні види бірж та ін. Відповідну роль серед об’єктів власності у розвинених країнах світу відіграє і ринок золота. Усіх суб’єктів ринку об’єднують у такі основні групи: продавці, покупці, посередники (проміжні покупці), державні установи (різні гілки державної влади) та організації. Наступний критерій класифікації ринків, виділений згідно з вимогами принципу субординації, – генетичний підхід, відповідно до якого у процесі еволюції економічної системи капіталізму спочатку існував вільний ринок, який на вищій стадії капіталізму трансформувався у монополізований, в т. ч. олігополістичний і регульований. Поєднання цих ринків у різних співвідношеннях формує змішаний тип ринку. За формами власності виділяють приватний (продажем займається одна особа або сім’я), колективний (у т. ч. кооперативний), державний ринки. За географічними ознаками – місцевий, регіональний, національний, міжнародний регіональний (наприклад, у ЄС) та світовий ринки. Конкретизацією перелічених вище критеріїв класифікації ринку є критерії зрілості (у цьому разі виділяють ринок, що формується, нерозвинений і розвинений ринки), насиченості (рівноважний ринок, нерівно – важний у формі дефіцитного та надлишкового), галузевий (ринок одягу, взуття, автомобілів та ін.), за формою продажу (гуртовий та роздрібний). З урахуванням єдності економічного та правового підходів розрізняють легальний і нелегальний (“тіньовий”, “чорний”). Одним з критеріїв структуризації ринку є його поділ на ринок готової продукції та ринок замовлень (у т. ч. державних, торговельних організацій). Виділяють також організаційно-функціональну структуру, що містить контрактну систему закупівель: систему бірж, ярмарків, виставок та інших посередницьких структур щодо збуту товарів; прямі зв’язки між виробниками і збутовими організаціями (без посередників), між виробниками та споживачами; маркетинг, рекламу та ін. Між різними видами, типами ринків, їх суб’єктами налагоджуються складні прямі та опосередковані зв’язки, на основі яких формуються економічні закони розвитку та функціонування сучасного регульованого ринку. Наступний крок – характеристика зв’язків і відносин між цими елементами, а отже, структури ринку.