Криза фінансова

Криза фінансова – глибокий розлад фінансової системи країни, що супроводжується зростанням темпів інфляції, кризою неплатежів, різким, як правило, знижувальним, коливанням валютних курсів і курсів цінних паперів, відпливом іноземних інвестицій. К. ф. породжують, передусім, економічні кризи надвиробництва і перевиробництва. У минулому К. ф. спричиняли тривалі війни, витрати на які покривалися надмірною емісією паперових грошей. На нижчій стадії капіталізму К. ф. мали нетривалий, неглибокий характер; на вищій його стадії стали глибшими, гострішими

й тривалішими через особливості вивезення капіталу ТНК, посилення мілітаризації економіки, розбухання державного апарату. Важлива форма вияву таких криз – значні дефіцити державних бюджетів. Світові К. ф. мали місце у 1937 та 1948-1949. У 1997 почалася всесвітня К. ф. – спершу в країнах Південно-Східної Азії, зокрема в Південній Кореї, Сінгапурі, Малайзії, Гонконзі, Індонезії, а відтак і в Японії. Для її пом’якшення та локалізації МВФ і Світовий банк надали Південній Кореї кредит у 47 млрд дол., Індонезії – 40 млрд дол., Таїланду – понад 16 млрд дол. Водночас з метою послаблення ажіотажного попиту на ВКВ Південна Корея витратила понад 60 млрд дол. своїх золотовалютних резервів, Таїланд – понад 20 млрд, Японія – майже 80 млрд дол. Девальвації не зазнали лише ті національні валюти, резерви яких перевищували 100 млрд дол. (Японії, Гонконгу, Тайваню), а індонезійська валюта знецінилася в 5 разів, таїландська – у 2, південнокорейська – на 30%, японська – на 3%. Загалом К. ф., за оцінкою МВФ, призводить до втрати 4-7% ВВП країни. Криза охопила країни СНД, передусім Росію, де приватні портфельні інвестиції становили понад 19 млрд дол., загальна сума інвестицій – понад 24 млрд дол., рубль за січень-серпень 1998 девальвував майже у 3 рази. Поглиблення К. ф. в Росії спричинило значне зниження цін на світовому ринку на енергоносії, вона втратила понад 20 млрд дол. (до жовтня 1998). Наступний етап К. ф. охопив країни Латинської Америки. Головними причинами всесвітньої К. ф. є: по-перше, особливості вивезення капіталу, передусім портфельних інвестицій (вкладень у цінні папери корпорацій і держави, а отже, надмірне роздуванйя фіктивного капіталу), та його суперечності (див. Міграція капіталу). Так, транснаціональний фінансовий капітал (ТФК), який за підтримки най – могутніших держав світу експлуатує слаборозвинені країни й отримує транснаціональні (найвищі) прибутки, є відносно надлишковим вільним капіталом. На його основі виникає наднаціональна стрибкоподібна форма міждержавного руху капіталу, персоніфікатор якої – транснаціональна державна та наддержавна (уособленням якої є, зокрема, МВФ) монополістична олігархія. її мета – економічне й політичне панування над світом. Через нерівномірність вивезення такої форми капіталу й дію закону нерівномірного економічного розвитку в одних регіонах світового господарства виникають сприятливіші умови для його експансії. При цьому виникають і розвиваються суперечності між ТФК і національними народногосподарськими комплексами. Якщо в окремому регіоні світового господарства маса і норма транснаціональних прибутків зменшуються, транснаціональний фінансово одержавлений капітал вивозять у вигляді портфельних інвестицій у прибутковіші регіони, що зумовлює виникнення К. ф. у попередніх регіонах, початком якої є масовий продаж нерезидентами цінних паперів місцевих корпорацій за місцеву національну валюту, яку обмінюють на ВКВ і вивозять за кордон. Так, наприкінці 1997 – у першій половині 1998 в США перетекло понад 700 млрд дол. Цей процес супроводжується масовим вилученням валютних депозитів із комерційних банків зарубіжними вкладниками (тобто обміном національної валюти на ВКВ) і породжує величезний кумулятивний попит на ВКВ. По-друге, на світових валютних ринках здійснюються гігантські обсяги операцій. У другій половині 90-х обсяги угод з валютою щодня становили приблизно 1,3 трлн дол., проте лише бл. 16% опосередковують рух реальних товарів і капіталів, а інші мають суто спекулятивний характер. Це посилює нестабільність фінансових курсів, що, своєю чергою, призводить до зростання обсягів спекулятивних фінансових операцій. Здійснення таких операцій стимулює існуюча валютна система, недосконалість якої та її суперечності – третя важлива причина світової К. ф. Зазначені причини своєю кумулятивною дією накладаються на внутрішні причини К. ф. в окремій країні. К. ф. вигідна передусім США, тому німецький вчений К. Штайльманн вважає, що криза 1997-1999 спровокована ними. Найважл
ивішими з них в Україні в 90-х були: 1) провадження хибної економічної політики в країні за рекомендацією МВФ, зокрема політики НБУ, яка ціною часткової й нераціональної фінансової стабілізації гальмувала розвиток виробництва; 2) погіршення фінансового становища суб’єктів підприємницької діяльності (крім комерційних банків), що виявляється у зростанні кредиторської та дебіторської заборгованості підприємств (значно перевищує ВВП країни) і звуженні внаслідок цього дохідної частини державного бюджету; 3) тотальне абсолютне зубожіння населення і втрата трудових заощаджень у 90-х, що призвело до знекровлення основи банківсько-фінансової системи країни. Цей процес посилився зі створенням фінансових трестів; 4) величезний державний борг (внутрішній і зовнішній) та його обслуговування й погашення; 5) створення фінансової піраміди ОВДП під надто високі відсотки, запозичення НБУ на зовнішньому ринку – крім ОВДП, насамперед розміщення єврооблігацій у сумі 1,5 млрд дол., які значно перевищували валютні резерви України; 7} необдумана лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, яка сприяла вивезенню бл. 40 млрд дол. компрадорською буржуазією (щороку з країни вивозять понад 5 млрд дол.); 8) колосальні втрати бюджету від пільг, наданих підприємствам при сплаті податків і платежів до державного бюджету (такі пільги 1999 становили майже 20 млрд грн; 9) неефективне управління бюджетними коштами та ресурсами бюджетних і позабюджетних фондів. Згідно з постановою уряду, касове виконання державного бюджету і позабюджетних фондів здійснюють лише 7 уповноважених банків. Насправді на початку 1998 залишки коштів на бюджетних рахунках обслуговували приблизно 80 комерційних банків, що дало їм можливість користуватися дешевими фінансовими ресурсами, штучним підвищенням залишку, наданням банківських послуг за завищену плату, оформленням депозитних угод зі заниженою відсотковою ставкою тощо; 10) надмірні витрати на утримання державного апарату, які супроводжуються скороченням витрат на розвиток освіти, охорони здоров’я тощо; 11) орієнтація комерційних банків на самозбагачення і зростання їх відчуження від потреб розвитку народного господарства; 12) доларизація української економіки та нераціональне впровадження гривні, внаслідок чого з вересня 1996 по грудень 1999 гривня знецінилася приблизно у 3 рази.




Криза фінансова