Культура усного й писемного мовлення – Стилі і форми мови

Стилістика української мови

Культура усного й писемного мовлення

Культуру усного й писемного мовлення, тобто його стилістику, кожен із мовців навіть за найсприятливіших умов опановує поступово. Бо мова безмежно багата на слова і їх лексичні значення, на фразеологізми, різноманітна в граматичній будові і фонетичному оформленні та вияві.

Для дитини, яка ще не навчається письму, усне мовлення слугує єдиною формою спілкування з однолітками і всіма, хто вміє або не вміє читати й писати.

Поступово розвиваючи своє мислення й мову,

людина утверджується в житті, у суспільстві. Цей процес неможливий без мовлення – конкретного використання всіх одиниць мови.

Культура мовлення – явище двобічне, бо має усну й писемну форми буття. Вони обидві по-особливому важливі. Техніка усного мовлення доповнює техніку мовлення писемного, і навпаки. Від оволодіння теорією і практикою письма залежить не тільки мовна, а й загальна культура кожного. Опанувавши письмо, людина прилучається до книг – найуніверсальнішого і найнадійнішого джерела

знань. Книга вказує шлях до культури і водночас є виявом культури, яка формується із знань, навичок, умінь і поведінки окремої особи, народу, всього людства. Отже, шлях до культури пролягає через мову, культура своєрідно закріплюється в мові і реалізується в мовленні.

Про мову і її роль у суспільному та особистому житті існує багато висловлювань видатних учених, письменників: “Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова – ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, роздуми, досвід, почування” (Панас Мирний); “Легкий повітряний шум спричиняє випущене слово. Але воно часто або смертельно ранить, або радість викликає і збуджує душу” (Г. Сковорода). Російський письменник Антон Чехов (1860 – 1904) писав: “Для інтелігентної людини, погано говорити повинно б вважатися такою ж непристойністю, як не вміти читати й писати”. Безсумнівною є й народна мудрість: “Якщо знаєш, про що сказати, слова завжди знайдуться “.

У сфері мовленнєвої діяльності дуже важливою є загальна й професійна освіченість мовця, його ерудиція. Маючи грунтовні знання, зокрема з мови, досконало володіючи її усною і писемною формами, кожен носій мови може зарекомендувати себе в суспільному житті найефективніше.

Культура мовлення передбачає красномовство (в його позитивному сенсі), але ним не обмежується. Без змістовності думки красномовство недоречне і комунікативно шкідливе. Культура мовлення розвивається одночасно з розвитком кругозору людини – кругозором загальним і спеціальним (ідеологічним, політичним і професійним).

Отже, усне мовлення й писемне мовлення, оволодіння їх стилістикою, культурою – це дуже місткий і постійний природний процес, не завжди спланований і усвідомлюваний, але спрямований до знання і вміння висловлюватись, послуговуватись мовою якнайдоцільніше в усіх сферах соціального та індивідуального життя кожного з мовців.




Культура усного й писемного мовлення – Стилі і форми мови