М. Вебер про соціальні витоки політичної влади

М. Вебер про соціальні витоки політичної влади

М. Вебер (1864 – 1920), критикуючи марксистську концепцію класів та класової боротьби, розширює коло критеріїв, що визначають належність до тієї чи тієї страти. Крім економічного він увів такі критерії, як соціальний престиж і влада.

Характеризуючи класи, Вебер ураховував не тільки відношення до засобів виробництва, а й розміри багатства, доходів, рівень освіти, юридичні привілеї та інші ознаки, характерні для певного способу життя, а також почуття належності до тієї чи тієї групи. При цьому

розглядав не тільки об’єктивні соціальні показники, а й соціальні самооцінки, які охоплюють різні ціннісні орієнтації. Відносини між класами не зводяться до боротьби за владу та до експлуатації власниками засобів виробництва виробників матеріальних благ. Класи можуть мати впливові зв’язки, спільні інтереси в політиці та будувати свої відносини на принципі співпраці. Вебер виокремив три аспекти соціальної стратифікації – економічний, соціальний та політичний, які дають можливість схарактеризувати
три джерела політичної влади.

Перший аспект, пов’язаний з поняттям “клас”, відображає економічні відмінності між людьми. Класова належність визначається не тільки контролем над засобами виробництва, а й економічними відмінностями, які не випливають із відношення до власності, наприклад персональними та кваліфікаційними.

Другий аспект стратифікації представлений поняттям статусу, який залежить від поваги та престижу, здобутих індивідом у певному співтоваристві. Статус може характеризувати об’єктивні можливості індивіда у досягненні життєвого успіху, наприклад, отримання високого доходу не завжди залежить від наявності власності (лікар, адвокат). Водночас він дає суб’єктивну оцінку соціального становища, тобто важливе значення має самоідентифікація та зіставлення свого соціального становища з соціальним становищем інших груп та індивідів. Престиж та пошана дефіцитні самі по собі: може зростати кількість товарів, кожен може створити свій добробут, проте престиж завжди відносний. Статусна ієрархія у суспільстві з відкритою соціальною мобільністю підтримує постійний тиск.

Джерелом влади можуть бути як класові характеристики, так і статусні позиції, а також інститути, що визначають належність людей до партій, профспілок, релігійних конфесій тощо. Ці інститути характеризують третій аспект стратифікації, виражений поняттям “партія”, тобто група людей, які мають спільні цілі та інтереси, наприклад релігійні або національні.

Виокремлюють три види соціальної диференціації, які репрезентують різні форми та механізми впливу соціальних груп та їх взаємовідносин на політичну владу:

– економіко – технологічна диференціація та індустріальні, професійні і комерційні організації, що її відображують;

– відмінності у статусі, які впливають на міжособистісні стосунки і відіграють особливу роль у процесах політичної соціалізації та політичної участі;

– інституційні відмінності, які впливають на засоби взаємодії особистостей та груп з різними політичними, в тому числі партійними, структурами.

Інституційний рівень взаємодії соціальної диференціації та політичної влади виражений у системі соціального представництва – через ці інститути воля громадян переноситься у сферу прийняття рішень.




М. Вебер про соціальні витоки політичної влади