Політологічний словник
Макіавеллізм (від прізвища Н. Макіавеллі) – 1) тип політичної діяльності, яка будується на принципі “мета виправдовує засоби” й використовує для досягнення поставленої мети віроломність, нехтування законів моралі і права; 2) політичне узагальнення, яке уособлює безпринципність, готовність застосувати будь-які заходи і засоби задля реалізації наміченого.
Макіавеллі розумів політику як боротьбу за досягнення, здійснення та збереження влади. Відповідно влада повинна належати тим, хто зумів її захопити
Для одіозного тлумачення поняття “макіавеллізм” сам автор не давав жодних підстав. Принцип “засоби виправдовуються метою” стосовно Макіавеллі виникне історично пізніше. Принцип сформульовано єзуїтами внаслідок досить вільної інтерпретації політичного вчення мислителя. Керуючись релігійними переконаннями, вони вилучили з концепції Макіавеллі вчення про фортуну, замінивши його вченням про дію в суспільстві прихованої вищої божественної волі, яка визначає реальну практику політичної діяльності володаря незалежно від власних бажань, уявлень, свідомості. Тому волевиявлення володаря завжди виправдане вищим сенсом, який людина (навіть сам володар) неспроможна усвідомити і зрозуміти. Суспільство, народ є маріонетками провидіння, тому реальна політика звільнюється від моральних і навіть від існуючих релігійних догматів конкретної людності. Тобто, основним засобом досягнення успіху в політиці проголошується мораль сили.
З теоретичних позицій поняття “макіавеллізм” пов’язане зі співвідношенням політики і моралі, мети і засобів. З огляду на мораль, слідування обов’язку означає відповідність політики певним, в ідеалі – найвищим моральним критеріям. Обов’язок у політиці – це отримання бажаних результатів, тому перед політиком постає дилема Макіавеллі: або виконання політичного обов’язку, тобто досягнення політичних цілей будь-якими, в тому числі й аморальними засобами, або дотримання моральних цінностей ціною політичних результатів. Іншими словами, припустимо, що ці результати можуть бути отримані без порушень моральних чеснот (цю думку Макіавеллі обстоював у зв’язку з необхідністю влади забезпечувати суспільний порядок й вирішувати політичні завдання). Більш того, політика не стає морально бездоганною, якщо справа обмежується лише її відповідністю моральним нормам і не дає політичних результатів, тобто не виконується політичний обов’язок, адже в політиці існує два обов’язки. При дотриманні одного з них не стають політиком, при виконанні іншого – не залишається місця для моралі. Якщо слідувати обом принципам одночасно неможливо, то між ними неминуче постає вибір, і політик найчастіше обирає саме політику. Тоді виконання політичного обов’язку стає моральним і етично обгрунтованим, вважає Макіавеллі.
У сучасній політології терміном “макіавеллізм” позначають цинічну, аморальну політичну практику, побудовану на волюнтаристській основі неконтрольованого використання влади, законом для якої визнається лише кінцевий успіх – незалежно від конкретного шляху досягнення. Широке використання М. мало місце в теоріях і практиці фашизму. Теоретичну розробку М. у філософії на принципах атеїзму здійснено в концепції еволюціонізму Ф. Ніцше і в філософії культури О. Шпенглера.
Макиавелли Н. Государь. – М., 1990; Антология мировой политической мысли: В 5 т – М., 1997. – Т.1. ; Юсим М. А. Этика Макиавелли. – М., 1990; Политологическая энциклопедия: В 2 т. / Под ред. Г. Ю Семигина. – М., 2003; История политических и правовых учений / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М., 1996; Філософія політики: Короткий енциклопедичний словник / Авт.-упоряд.: В. П. Андрущенко та ін. – К., 2002.
Г. Калінічева
(1 votes, average: 5,00 out of 5)