Мандат

Політологічний словник

Мандат (від лат. mandatum – доручення) – доручення, надане повноваження бути представником. Термін може використовуватись як визначення правовідносин, пов’язаних з представництвом, або безпосередньо як назва документа, що підтверджує зазначені повноваження.

Виокремлюють кілька видів мандатів, що різняться системою правовідносин та залежності обраної особи від виборців. Зокрема, імперативний М. і вільний М.

Імперативний М. передбачає пряму залежність депутата від виборців, виконання наказів, можливість відкликання, а по суті представництво не всього народу (всього загалу виборців), а лише округу, від якого балотувався кандидат у депутати і переміг. Імперативний М. був характерний для доби феодалізму і станового представництва, коли за суттю та формою передбачалося представництво не народу, а певного стану. Також імперативний М. був характерний для політичної системи радянського взірця (СРСР і країн соціалістичного табору), формально депутати представляли весь народ, але згідно з доктриною пануючої ідеології народ як такий був вершителем прямого управління, носієм найвищих прав і повноважень, тому зберігалось право відкликати депутатів як “слуг народу”. Наявність імперативного М. може бути формальним, суто правовим статусом у разі малоймовірності та формального існування інституту відкликання

депутатів. Разом з тим імперативний М. передбачає функцію депутатів не стільки як законотворців та законодавців, скільки як виконавців господарських потреб округу. Іншими словами, до політичного статусу депутата додається господарська функція. Останнє більш природно для функцій депутатів місцевих рад і місцевого самоврядування. Формально, за умов імперативного М. можливий правовий казус, коли групи виборців дадуть накази своїм депутатам, що суперечитимуть одне одному і виконання одного унеможливить виконання іншого. За такої ситуації невідомо, за яким принципом чи критерієм обрати наказ для виконання і на підставі чого не виконувати інший. Для повноцінного функціонування імперативного М. необхідна висока політична свідомість і організованість виборців, за відсутності яких фактично втрачається суть такого М. Також можливе існування небезпеки використання інституту відкликання депутата як політичної технології боротьби опонентів з обраним депутатом, що перетворить ситуацію на кампанію з відкликання, а відтак, на своєрідну політичну кризу, що теж підмінятиме сутність принципу імперативного М.

Вільний М. регламентує статус депутата як представника всього народу, робить незалежним від волі окремих виборців у період дії мандата. Разом з тим такий статус не означає повної відсутності залежності депутата від виборців. Вона може бути у вигляді механізму політичної відповідальності, коли при публічній (прозорій) діяльності депутата на наступних виборах виборці можуть орієнтуватись при голосуванні на результати попередньої діяльності. У разі пропорційної системи розподілу мандатів і відповідно голосування за партії та їх блоки потенційно зникає можливість імперативного М. і де-факто постає (функціонує) вільний М.

Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К., 1998. – Т. 3.

Р. Балабан



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Електромагнітна індукція відповіді
Мандат