Матеріальний рівень життя населення та його соціальні прояви

Тема 4. УКРАЇНА В ПЕРІОД ЗАГОСТРЕННЯ КРИЗИ РАДЯНСЬКОЇ СИСТЕМИ (середина 1960-х – початок 1980-х років)

§ 19. ЗДОБУТКИ І ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

4. Матеріальний рівень життя населення та його соціальні прояви.

Розпочаті М. Хрущовим позитивні зрушення в соціальній політиці були продовжені брежнєвським керівництвом. Протягом 1965-1985 pp. середньомісячна заробітна плата робітників і службовців зросла майже вдвічі. Швидшими темпами, ніж у робітників, зростала оплата праці колгоспників, а відповідно скорочувалося й відставання в

оплаті їхньої праці, характерне для попередніх десятиліть. Одночасно збільшувався й розмір пенсій. Особливо високими темпами зростання життєвого рівня характеризувалися 1965-1970 pp. У наступні 15 років темпи підвищення добробуту знизилися. Загалом же протягом 1965-1985 pp. матеріальний добробут (якщо враховувати лише цифри заробітної плати) зріс у 1,85 раза. Прискорені урбанізаційні процеси того часу потребували постійного нарощування житлового будівництва. І хоча нарощування не відбулося, усе-таки обсяги житлового
будівництва, задані з часів М. Хрущова, майже не скорочувалися і в 170 наступні роки. Як наслідок, протягом зазначених двох десятиліть в Україні було

 Матеріальний рівень життя населення та його соціальні прояви

Житловий масив Березняки. м. Київ. 1970-і роки

Збудовано 7,3 млн квартир, до яких вселилося 33 млн осіб. Однак житлова проблема так і не була вирішена. У 1981-1985 pp. 1,5 млн черговиків ще продовжували чекати черги на отримання житла. Новосели ж повинні були втішатися скромною житловою площею: 9,9 м2 на одну особу в 1960 р. та 14 м2 у 1980 р. Тому лише члени нечисельних сімей могли сподіватися на окрему кімнату. Надзвичайно низькою була і якість безоплатного житла. Тому заселення в нову квартиру зазвичай розпочиналося з ремонтних робіт.

Швидкими темпами відбувалося газифікування міст і селищ України. У 1971 р. був газифікований останній обласний центр – Кіровоград. На початку 1970-х років завершилася електрифікація сіл, робилися перші кроки з газифікації.

Швидкі темпи будівництва житла вражали громадян. На їхніх очах виростали цілі міста й мікрорайони. Проте характерною ознакою новозбудованих районів була нерозвинутість комунальної сфери. Централізація коштів на новобудовах вела до стримування, а нерідко до занепаду комунального господарства старих міст. Так на початок 1970-х років у 60 містах була відсутня каналізація. Багато сотень селищ міського типу страждали через відсутність каналізації та централізованого постачання води.

Суперечлива ситуація склалася щодо забезпечення громадян безоплатним медичним обслуговуванням. З одного боку, за чисельністю медичного персоналу та кількістю лікарняних ліжок у розрахунку на одну особу Україна, разом з іншими радянськими республіками, займала перші місця у світі, більше ніж удвічі випереджаючи розвинені країни. Однак при високих кількісних показниках медичні заклади характеризувалися слабкою технічною оснащеністю, а лікарняні ліжка ставили навіть у коридорах і непристосованих приміщеннях. На підготовку лікарів витрачалося в 10 разів менше коштів, ніж у розвинутих країнах.

Серйозні труднощі виникали й у питаннях забезпечення громадян товарами широкого вжитку, як щоденного, так і довготермінового. І хоча держава докладала багато зусиль, щоб розширити виробництво таких товарів, як телевізори, холодильники, пральні машини, пилососи, автомобілі, – вони завжди належали до групи дефіцитних товарів. Значною мірою проблему соціального тиску на державу щодо задоволення природних соціальних потреб вирішували самі громадяни, завдяки такій ментальній рисі, як заощадливість. Замість того щоб купувати товари, вони накопичували кошти на “чорний день”.

Історичний факт

Наприкінці 1970-х років сума коштів громадян на рахунках в ощадних касах досягла 32 млрд крб, а в 1986 р. подолала рубіж у 54 млрд.

Зрештою, усі зусилля радянського уряду щодо підвищення добробуту були доволі незначними. Вони виглядали вагомо хіба що порівняно зі сталінським часом і дуже скромно – порівняно зі світовими.

Історичний факт

За підрахунками економістів, рівень споживання на одну особу в Радянському Союзі становив майже половину рівня CШA, а за рівнем добробуту СРСР займав у ті роки 50-60 місця у світі. У 1982 p., щоб купити товарів на тиждень, у Вашингтоні потрібно було працювати 18 годин, а в Києві – 53 години.

У першій половині 1980-х років Україна з її багатими природно-кліматичними умовами та промисловим потенціалом за рівнем споживання займала в СРСР скромне 5-е місце після Росії, Литви, Латвії та Естонії. Однією з причин цього була наявність в Україні надлишкової робочої сили, а отже, і її дешевизна. Як наслідок, заробітна плата в Українській РСР була на 10 % нижчою, ніж в середньому по Радянському Союзу.

Головною причинок) відставання соціальної сфери була, звичайно, відсутність ринкових механізмів господарювання, здатних швидко реагувати на потреби людей. Однак соціалістична економіка керувалася “вручну” рішеннями командно-адміністративної системи. Над нею тяжіла диспропорційна структура економіки з багатократним відставанням виробництва товарів широкого вжитку (виробництва товарів групи “Б”). Підвищення заробітної плати в усіх сферах економіки, у тому числі у важкій індустрії (виробництво товарів групи “А”), призвело до диспропорцій на споживчому ринку. Протягом 1971 -1985 pp. обсяг грошової маси в обігу збільшився більше ніж утричі, а виробництво товарів народного споживання – тільки вдвічі.

Така ситуація породжувала інфляційні процеси. Радянський карбованець поступово втрачав свою купівельну спроможність. У 1984 р. карбованець відповідав 54 копійкам карбованця 1960-х років. Тому отримання працівниками більшої кількості грошових знаків (номінальної) ще не означало підвищення реальної заробітної плати, яка дозволяла б придбати більшу кількість товарів. Спроби радянського керівництва стримувати інфляцію призвели до виникнення таких соціально-економічних явищ, як дефіцит товарів. Ганебною прикметою життя народу стали постійні черги в магазинах, “діставання” товарів через знайомих працівників баз і складів і т. п.

Ці явища повністю суперечили обіцянкам політичних лідерів про турботу добробуту народу. Починаючи з XXIII з’їзду КПРС (березень 1966 p.), вони заявляли, що “найвища мета суспільного виробництва за соціалізму – найбільш повне забезпечення матеріальних і духовних потреб людей, що зростають. Це положення навіть було проголошене “основним економічним законом соціалізму” і в 1978.р. зафіксоване в Конституції Української РСР.

Однак на перешкоді втілення в життя цих заяв ставали інші партійні рішення, які потребували колосальних витрат бюджету. На з’їзді було проголошено поворот до більш жорсткої зовнішньої політики СРСР, спрямованої на боротьбу за вплив на країни третього світу. Перед радянською економікою ставили завдання досягнути воєнно-стратегічного паритету з країнами НАТО.

 Матеріальний рівень життя населення та його соціальні прояви

Черга за дефіцитним товаром. 1980-і роки

Щоб виконати одночасно й соціальні обіцянки, і брати участь на рівних у гонці озброєнь, потрібно було збільшувати видатки бюджету. Це, зі свого боку, вимагало пошуку шляхів його швидкого наповнення. Однак відмова від економічного реформування, об’єктивні вади неринкової економіки не дозволяли знайти такі шляхи. Отже, Радянський Союз, уключаючи й Україну, потрапив у пастку бюджетного дисбалансу. Для того щоб урівноважити видатки й прибутки, радянський уряд розпочав продаж за кордон нафти і газу, золотого запасу, брав за кордоном позики.

Нарешті влада вдалася й до непопулярних і навіть небезпечних у соціальному сенсі заходів. Вона підвищила роздрібні ціни на такі престижні тоді товари, як ювелірні вироби, кришталь, килими, вироби з хутра, а також на товари широкого вжитку: меблі, шерстяні вироби, будівельні матеріали, бензин. Зросли ціни й на комунальні послуги та транспорт.

У 1970-х роках дисбаланс бюджету став покриватися за рахунок форсування продажу алкогольних напоїв. Надмірне споживання алкоголю призводило до складних моральних проблем, проблем сімейних бюджетів, а невдовзі перетворилося на загрозу генофонду населення. Проте проблеми, породжувані алкоголізмом, цинічно замовчувалися владою.

Дефіцит товарів і послуг вів до зловживань у торгівлі, спекуляції, розвитку в Радянському Союзі “тіньової” економіки.

Історичний факт

Протягом 1960-х – до кінця 1980-х років “тіньовий” сектор економіки зріс у 30 разів і становив більш як 20 % від національного доходу.

“Тіньова” економіка сприяла створенню такого асоціального утворення, як організована злочинність. Дефіцит призвів до появи так званих “престижних” і “непрестижних” професій. Престижними ставали професії та робочі місця, пов’язані з виробництвом, розподілом і продажем дефіцитних товарів. Невиправдано високе соціальне становище, опираючись на зв’язки своїх “господарів”, зайняла професійна обслуга чиновників високого рангу. З’явилися навіть престижні міста й регіони, які відрізнялися один від одного рівнем постачання.

Відвертим проявом неспроможності радянської влади й комуністичної партії забезпечити справедливу соціальну політику стало вирівнювання оплати праці різних верств населення. Підняття мінімальної заробітної плати й одночасне обмеження високих заробітків призвели до того, що в середині 1980-х років відновилася зрівнялівка в оплаті праці високо – та низькокваліфікованих робітників. Заробітна плата інженерно-технічних працівників максимум на 10 % перевищувала заробітну плату робітників. У багатьох галузях промисловості заробітки інженерів були суттєво нижчими, ніж робітників. Це призводило до зниження престижності освіти, формувало небажання набуття високої кваліфікації, позбавляло трудівників дієвих стимулів до високопродуктивної трудової діяльності.

Досягнувши певних позитивних зрушень у соціальній сфері, керівництво радянської України так і не вирішило багато важливих проблем. Для їх вирішення потрібні були насамперед визнання, а не замовчування, рішучі й докорінні перетворення у сфері соціальної політики, відхід від ідеологічних стереотипів, які перешкоджали, зрештою, утіленню в життя головного принципу соціальної справедливості – забезпечення людей відповідно до виконання ними суспільно значущих функцій, унеску в суспільні справи.

Івано-Франківськ. Тут в обласній інфекційній лікарні, що на околиці міста, проводять незаплановані досліди. З’ясовується вилив звуку на хворих. Методика досить проста: за кілька десятків метрів од лікарні проходить залізниця, і паровози, як правило, якраз проти лікарні подають такі. гучні гудки, яких і здорова людина не зможе витримати. Особливо вночі.

Результати дослідів явні: крім тих хвороб, що уже є у хворих, починають ще й розладнуватися нерви. Не впливають ці досліди лише на працівників Івано-Франківського відділення Львівської залізниці. Нерви в них на місці.

Друже Перче… може ти знаєш, як із селітри робити горючий газ? Бо ми всім селом ламаємо голови над цим питанням і ніяк вирішити його не можемо. А почалося з того, що завідуюча нашим господарським магазином…кожному, хто купував газовий балон, у навантаження додавала мішок селітри. На наші запитання, для чого ця селітра, завмаг відповідала, що так розпорядилося начальство…

С. Смирновка Лозівського р-ну Харківської обл.




Матеріальний рівень життя населення та його соціальні прояви