Predmety


Менеджмент корпоративний

Менеджмент корпоративний – відокремлення власності від контролю в акціонерних компаніях і діяльність менеджерів щодо управління ними. Термін “корпоративний” в юридичному аспекті охоплює значну кількість власників, які беруть участь у контрактах як каналах передання прав власності. Права власності поділяються на право володіння, право використання і право розпорядження. За класифікацією А. Оноре, до них ще належать право на дохід, капітальну вартість, на безпечність, передання у спадщину, на безтерміновість, відповідальність у вигляді стягнення, залишковий характер. У широкому значенні М. к. означає врахування і захист інтересів фінансових і не фінансових інвесторів. Купуючи цінні папери (акції, облігації), індивіди (домогосподарства) певною мірою (залежно від кількості акцій та отримуваних на них дивідендів) стають і власниками фірми – корпорації. Вони ризикують тільки сумою, яку заплатили за акції (облігації). Кредитори подають позов до корпорації загалом, а не до акціонерів як приватних осіб (право обмеженої відповідальності). Відокремлення функції прийняття ризику і функції управління дає можливість добирати найталановитіших управляючих, інколи незалежно від розміру їх особистого багатства. Уперше ці проблеми теоретично обгрунтували американські економісти А. Берлі та Г. Мінз, назвавши такі корпорації “квазіпублічними”. Водночас Берлі та Мінз метафізично тлумачили співвідношення власності і влади. Внаслідок цього особиста зацікавленість менеджерів в отриманні значних прибутків частково відступає на задній план. Відомий американський економіст Дж. Гелбрейт першу стадію розвитку корпорації назвав “підприємницькою” (дає змогу окремій особі, що контролює її капітали, користуватися одноосібною “корпоративною” владою), другу – зрілою (період поступової втрати окремими підприємцями одноосібного контролю за корпоративною власністю) і перехід влади до групи людей, так званої техноструктури (див. Гелбрейт). У сучасній інституціональній корпоративній концепції під фірмою розуміють коаліцію власників факторів виробництва, що кооперуються і пов’язані між собою мережею контрактів, мета якої – мінімізація трансакційних витрат. На відміну від індивідуального власника приватної фірми дрібні власники відкритої корпорації (акціонери) не мають права наймати та звільняти, а право на контроль за іншими членами коаліції з боку власників зводиться до права переважно непрямого контролю за вищими менеджерами – через раду директорів. Це дає корпораціям значні переваги. Розходження інтересів менеджерів і акціонерів великих корпорацій покладено в основу теорії агентських контрактів. Ключове завдання корпоративного управління – захист певного кола учасників корпоративних відносин від неефективної діяльності та найманих менеджерів. Недоліки М. к.: конфлікти між менеджерами та акціонерами-аутсайдерами (великими та малими) загострюються. Механізми корпоративного управління традиційно поділяють на зовнішні та внутрішні. Як внутрішній (прямий) механізм корпоративного контролю розглядається контроль з боку ради директорів (наглядової ради) – виборного органу, уповноваженого власниками корпорації для нагляду за діяльністю менеджерів: концентрацією акцій в руках компактної групи акціонерів; участю менеджерів в акціонерному капіталі своїх корпорацій; відповідністю винагороди менеджерам стану справ у фірмі; за загрозою банкрутства та ін. Негативна реакція учасників ринку (акціонерів і сторонніх агентів) часто ставить бар’єри зловживанням менеджменту. Зовнішніми механізмами корпоративного контролю є: корпоративне право і законодавство, контроль фінансового ринку, імовірність знецінення цінних паперів неефективної корпорації на ліквідному фінансовому ринку, загроза банкрутства корпорації через помилкову політику менеджерів (у найжорсткішому варіанті – перехід контролю до кредиторів) та ін. Зовнішні механізми контролю – це й рух курсу акцій, оскільки зниження курсу акцій є тривожним сигналом не лише для теперішніх, а й для майбутніх наймачів менеджера. Відсутність розвиненої системи М. к., відповідної їй корпоративної культури, чіткого й стандартного механізму виконання контрактів як каналів передання прав власності призводить до масового порушення прав акціонерів, примусовості виконання законності, розвитку неринкових відносин економічних агентів, зростання корупції тощо. Прагнучи до особистого збагачення, вищі менеджери беруть участь у ризикованих операціях, вдаються до махінацій з цінними паперами, переливанням капіталу в дочірні компанії тощо, як це властиво для України. Але такі зловживання у розвинених країнах можливі лише в певних межах. Стримувальним фактором є сам ринок. У корпорації залишковий дохід привласнює не менеджер, а акціонери, що є стимулом опортуністичної поведінки менеджерів: частину ресурсів команди вони намагаються спрямувати на задоволення власних потреб на шкоду інтересам власників-акціонерів. Хоча абсолютна підконтрольність менеджерів недосяжна, спільні дії внутрішніх і зовнішніх дисциплінуючих механізмів обмежує потенціал опортуністичної поведінки та знижує гостроту проблеми. За умов перехідних економік традиційно додаються такі проблеми, як недотримання чинного законодавства, виняткова роль директора підприємства та ін. Тому прості працівники на більшості підприємств безправні через відсутність дієздатних профспілкових організацій, слабке представництво працівників на зборах акціонерів або тривалу відсутність таких зборів. Трудовий колектив практично не представлений у структурі управління фірми, що свідчить про втрату ефективності використання праці загалом, нехтування інтересами дрібних акціонерів. Нерідко власники не пов’язують своїх інтересів з довготерміновим розвитком підприємства, обмежуючись або конвертацією його активів у грошові кошти, або гальмуванням виробництва в інтересах розвитку виробництва конкурентів, що, як правило, не відповідає інтересам найманих працівників, трудового колективу і дрібних акціонерів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Менеджмент корпоративний - Економічний словник