Методи управління фінансовими ризиками

Фінансовий ринок

ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

4 ТЕМА

ОЦІНКА РИЗИКУ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ

4.3. Методи управління фінансовими ризиками

Управління ризиком – це вид діяльності, спрямований на пом’якшення впливу ризику на кінцеві результати діяльності підприємства. Комплексний підхід до управління ризиком дозволяє більш ефективно використовувати ресурси, розподіляти відповідальність, покращувати результати роботи і забезпечувати безпеку від ризику.

Фактори, що впливають па рівень ризику, умовно можна

поділити на:

Об’єктивні – ті, які безпосередньо не залежать від дій керівництва підприємства, але повинні враховуватися при підготовці і прийнятті рішень. До цієї групи факторів відносяться інфляційні процеси в країні, дії конкурентів, політичні й економічні кризові явища, екологічні вимоги, митні пільги, можливість діяти у вільних економічних зонах, зміни в податковій політиці держави і ін.;

Суб’єктивні – ті, які характеризують внутрішні умови функціонування підприємства, зокрема виробничий потенціал, наявність висококваліфікованих працівників і підготовленого управлінського персоналу,

організація діяльності підприємства, наявність зв’язків, рівень технології та ін.

Виходячи з цього, причини, що викликають прийняття ризикованих фінансових рішень на підприємств розділяють на: зовнішнього походження – пов’язані з поводженням контрагентів, впливом макроекономічних факторів, природно-кліматичними умовами і ринковою ситуацією;

Внутрішні – обумовлені здатністю працівників і системи керування ризикувати, невизначеністю управлінських рішень, організаційними неузгодженостями.

Успішно здійснювати діяльність і досягати поставлених цілей з найменшими витратами суб’єкти фінансового ринку можуть лише проводячи ефективну стратегію поведінки в умовах ризику. Така стратегія полягає у виявленні схильності до ризиків, аналізі ризиків, виборі методів управління ризиком, застосуванні вибраних методів і здійсненні контролю.

До основних методів управління ризиком належать:

– ухилення від ризику;

– зниження рівня ризику;

– поглинання та фінансування ризику;

– передача ризику іншій особі.

Ці методи можна використовувати як незалежно, так і в комплексі.

Метод ухилення від ризику застосовують у тому випадку, коли реалізація певного проекту може призвести до неприйнятних для суб’єкта господарювання наслідків і коли можна відмовитись від реалізації проекту. До способів ухилення від ризику можна віднести припинення операцій з суб’єктами, що знаходяться в країнах з дуже нестабільною економічною та політичною ситуацією або в регіонах з екстремальними погодними умовами. Цей метод є найбільш простим і радикальним. Він дозволяє повністю уплинути можливих втрат і невизначеності, але, з іншого боку, не дозволяє отримати той обсяг прибутку, що пов’язаний з ризиковою діяльністю.

До методів зниження рівня ризику належать своєчасне виявлення процесів, що можуть призвести до збитків, обмеження розмірів можливих втрат тощо.

Поглинання ризику може бути як частковим, так і повним. Метод полягає у визнанні втрат і їх прямому чи непрямому фінансуванні за рахунок внутрішніх або зовнішніх джерел. Поглинання ризику, часткове чи повне, завжди є навмисним. Джерелами прямого фінансування є спеціальні фонди чи резерви, які створюються підприємницькими структурами та фінансовими інститутами. До непрямого фінансування належать страхові поліси, придбані даним суб’єктом ринку. Купуючи страховий поліс, підприємство тим самим частково фінансує свої можливі майбутні втрати.

Методами передачі ризику іншим суб’єктам ринку є. передача ризику страховим компаніям з допомогою укладання страхового полісу, фінансовим посередникам з допомогою укладання різного роду строкових угод (хеджування), гарантам при укладанні кредитних угод та ін.

П ри виборі конкретного способу керування ризиком інвестор повинний виходити з наступних принципів:

– не можна ризикувати більше, ніж це дає можливість зробити власний капітал;

– необхідно визначити максимально можливий розмір збитку за даним ризиком, зіставити його із сумою вкладеного капіталу, з усіма власними ресурсами і визначити, чи не приведе ця втрата до банкрутства інвестора. Співвідношення максимально можливого обсягу збитку й обсягу власних фінансових ресурсів інвестора являє собою ступінь ризику (коефіцієнт ризику).

Оптимальний коефіцієнт ризику складає 0,3, а коефіцієнт ризику, що може привести до банкрутства інвестора, – 0,7 і більше.

Способи зниження ступеня фінансового ризику:

– диверсифікація – являє собою процес розподілу інвестованих коштів між різними об’єктами вкладення, що безпосередньо не пов’язані між собою. Диверсифікація дає можливість уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різними видами діяльності. Інвестиційні ризики знижуються шляхом створення інвестиційного портфеля підприємства. Як правило, в стандартний інвестиційний портфель входять цінні папери, що мають альтернативні цілі: отримання процентів на вкладений капітал (це низьколіквідні й високоризикові цінні папери, що здатні принести високі проценти при вдалому збігу обставин); зберігання капіталу від інфляції (це більш ліквідні цінні папери, що випущені крупними компаніями або державою, з невеликим ступенем ризику, з заздалегідь очікуваними невеликими, але стабільними процентними виплатами); забезпечення приросту капіталу за рахунок росту курсової вартості придбаних акцій (це високоліквідні цінні папери на яких можна отримати прибуток на перепродажах). При формуванні інвестиційного портфеля таким чином відбувається “усереднення” інвестиційного ризику шляхом диверсифікації;

– придбання додаткової інформації. Важливим фактором, що збільшує рівень ризику, є очевидна недооцінка значення інформації. Інвестор іноді приймає рішення, коли результати не визначені і засновані на обмеженій інформації. Природно, що якби в інвестора була повніша інформація, він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром. Інформація є досить коштовним товаром, за який інвестор готовий платити великі гроші, тому інформаційні послуги стали однією зі сфер підприємництва. При цьому вартість повної інформації – не різниця між очікуваною вартістю будь-якого проекту, якщо є повна інформація, і очікуваною вартістю, якщо інформація неповна. Таким чином, успішно функціонувати на фінансовому ринку може той суб’єкт господарювання, який не лише враховує зміни, а й діє, використовуючи нову інформацію для постійного корегування своєї діяльності;

– лімітування – це встановлення ліміту (тобто граничних сум витрат) кредиту. Лімітування є важливим засобом зниження ступеня ризику і застосовується банками при видачі позик і при висновку щодо договору на овердрафт; суб’єктами господарювання – при продажі товарів у кредит інвесторами – при визначенні сум вкладення капіталу;

– страхування – сутність виражається в тім, що інвестор готовий відмовитися від частини прибутку, щоби заплатити за зниження ступеня ризику. У разі виникнення страхового випадку відбувається перерозподіл коштів між учасниками створення страхового фонду: відшкодування збитків страхувальнику здійснюється шляхом розподілу втрат на усіх.

Таким чином, нами розглянуто найважливіші методи і шляхи мінімізації фінансового ризику. Вибір конкретного з них залежить від можливостей самого суб’єкта господарювання. Для більш ефективного результату слід використовувати не один метод, а їх сукупність.