Міфічний рівень масової свідомості в аспекті оптимізму/песимізму

Паблик рилейшнз

ВИРІШЕННЯ ДЕЯКИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ МЕТОДАМИ ПАБЛІК РИЛЕЙШНЗ

12.5. Міфічний рівень масової свідомості в аспекті оптимізму/песимізму

Масова свідомість постійно відслідковується соціологами па предмет співвідношення оптимістів/песимістів. Так, за даними аналітичної доповіді, адресованої президенту Росії ( 1992 p.), песимісти посідають у всіляких соціологічних структурах від 40 до 74%. При цьому особлива увага приділяється балансу оптимістів/песимістів у різних групах лідерів думок. Більше всього оптимістів виявилося

серед депутатів Росії, депутатів Мосради, а також серед підприємців та журналістів (близько 40%). Песимістів більш за все серед керівників наукових асоціацій і творчих спілок (90% песимістів проти 3% оптимістів).

Відповідно, якщо ми візьмемо віковий зріз, то “зіткнення” з життям найсильніше б’є саме по молоді. За російськими даними, майже кожна друга людина (42%) визнала свої першопочаткові уявлення про роботу такими, що не збулися. Це дуже цікава цифра, оскільки вона відображає ніби перехід з міфічного рівня уявлень на реальний. Вона властива саме молоді, позаяк доросле населення шляхом безкінечного

процесу адаптації вже не відчуває реальності подібного переходу.

Ми сьогодні не виробляємо інформаційного і культурного продукту, розрахованого саме на цей тип аудиторії. Помилкою багатьох мас-медіа значною мірою є розмита орієнтація на аудиторію, зокрема немає не тільки вікової, а й професійної орієнтації. Дуже важливим нам уявляється те, що немає регіональної орієнтації, в той час як американці, наприклад, саме регіони визнають своєю “мовчазною більшістю”, де й закладено основи формування громадської думки.

Одне з російських опитувань показало, що “часто” відчували належність до “радянського народу”: в 1992 р. – 24,6%, в 1993 р. – 20%. А відповідно до сьогоднішнього ностальгічного перегляду кінофільмів радянського періоду по телебаченню подібні цифри слід вважати заниженими. Згадаємо також, наприклад, новорічне шоу “Давні пісні про головне”, повністю побудоване суто в стилі ретро. Такі ж дані характерні й для інших країн, навіть у колишній НДР “майже 79% східних німців переконані, що в НДР були не тільки негативні сторони… Лише 18% колишніх жителів НДР вважають себе громадянами Німеччини”.

Отже, почуття тривожності, песимізму на відміну від оптимізму формується значною мірою і такими символічними факторами, як приналежність до минулого суспільства, відсутність “материнської” уваги з боку сучасних владних структур.

Багато в чому це суто міфічний рівень уявлення, хоча втрата одних соціальних міфів не призвела до появи нових, і населення виявилося поза підтримкою саме на цьому рівні.

У сучасному світі саме телебачення розглядається як канал з менеджменту соціальної напруженості, з переведенням її в інші форми. Так, у Великобританії зазначається, що, наприклад, змагання у танцях (телевізійні танцювальні чемпіонати) набирають бурхливого розвитку саме в період важкого матеріального становища. Згадаємо відповідне функціонування фільмів у СРСР, коли люди дивилися багато разів один і той же фільм. Кінофестивалі останнього часу, як на свій подив назначають критики, виносять на перше місце не “чорнуху”, а стрічки протилежної спрямованості. “Оптимізм сьогодні в моді”, говорив один з таких звітів. Успіх “мильних опер” у ниючій аудиторії лежить у тій самій площині. Як й інститут “сповіді” в католицизмі, який дослідники трактують перший варіант психоаналізу. Слід вважати позитивним результатом будь-який варіант породження позитивних емоцій шляхом телебачення на додаток до вже вказаних конкретних “тематичних” шляхів вирішення даної проблеми.

Це особливо важливий аспект під час критичних точок, які проходить суспільство, до числа яких можна віднести і вибори. Так, серед прибічників Г. Зюганова в 1996 р. виявилося 78,3% стомлених, розчарованих, що не вірять у майбутнє, серед прибічників В. Антипова таких 84,6%, електорат В. Жириновського майже збігається із зюганівським. У Б. Єльцина більш оптимістичні пропорції в електораті, де 81,3% можуть вважатися оптимістами.

В цілому необхідно почати будівництво “антиміфу” щодо створеного в головах людей “міфу” про неправильно обраний шлях. Не можна орієнтуватися тільки на минуле, населення має побачити можливості позитивного вирішення не в минулому, а в майбутньому. Тільки це може стати запорукою оздоровлення сьогоднішнього ненормального психічного стану, який на побутовому рівні проявляється як у тривожності, так і в агресивності. Політична апатія, невихід людей на вибори теж стоять у цьому списку. Негативний заряд, що накопичився сьогодні в суспільстві, потребує своєї розрядки. Краще, якщо подібна розрядка пройде заданим шляхом. Суспільство без мети і майбутнього вибухонебезпечне.

Джон Фоли

Энциклопедия знаков и символов

М.: Вече-ACT, 1996. – 432 с.

Це найбільш цікава з перекладених останнім часом енциклопедій символів. Оригінальна англійська назва її така: John Foley. The Guinness Encyclopedia of Signs and Symbols. Цікава вона залученням великого обсягу свіжого матеріалу. Прочитавши її, можна дізнатися, що синій е улюбленим кольором консерваторів, і коли М. Тетчер виходила в синьому, всі бігли дивитися телевізор, щоб побачити, якого вона дасть прочухана. Червона троянда з 1986 р. ввійшла в імідж Лейбористської партії Великобританії, оскільки вважається символом людського кохання. Слон, офіційний символ Республіканської партії США, вперше з’явився на карикатурі в 1874 p., коли він намагався затоптати інфляцію і хаос.

Символи є важливими, оскільки роблять вплив більш довгочасним. Тому і виникає боротьба за символи. Компанія “Кока-кола” хотіла зареєструвати за собою виключне право користування словом, хоча б скоротивши його до слова кока. Коли директор компанії відправився на реєстрацію, то виявив, що право на це слово вже придбав один з його співробітників, і довелося відкуповувати його за півмільйона доларів. Або такий приклад: оскільки було повір’я, що ворони кидають своє гніздо напередодні голоду чи інших нещасть, Уїнстон Черчілль під час наступу німців у Франції в 1940 р. розпорядився підгодовувати ворон, щоб вони не здумали відлетіти із Тауера, налякавши тим самим його забобонних співвітчизників.

Dennis L. Wilcox, Lawrence W. Nolte

Public Relations writing and média techniques

N. Y.: Harper Collins, 1995. – 514 p.

Це досить великий том, в якому оповідається, однак, не тільки про те, як писати для ПР. Тут є розділи про те, як шукати і породжувати новини та правові посилання, як робити фотографії та ілюстрації. Звичайно, основний обсяг матеріалу – це робота мас-медіа в усіх її видах. У книзі також містяться розділи з планування ПР-програм та оцінки їх, з проведення всіляких зустрічей та зборів. Наведено спеціальні правила для тих, у кого беруть інтерв’ю, серед яких і таке: “Будьте готові до найгіршого. Подумайте про будь-які запитання, що, можливо, будуть поставленні, розумні вони чи ні. Потім підготуйте на кожне з них відповідь.(С. 47). Якщо запитання надто індивідуальні, автори пропонують відмовитись від відповіді, оскільки ніхто не зобов’язаний відповідати на все “Відмовтеся з посмішкою, але не говоріть “без коментаріїв”.