Міжнародна торгівля результатами інтелектуальної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність

5 ФОРМИ І МЕТОДИ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

5.3 Міжнародна торгівля результатами інтелектуальної діяльності

Міжнародний технологічний ринок – ринок, що виникає в зв’язку з науково-технічним розвитком, на якому відбувається розподіл наукових знань і досягнень.

Міжнародна торгівля результатами інтелектуальної діяльності – продаж технічних знань, досягнень, досвіду і т. д. на міжнародному технологічному ринку.

До основних форм міжнародної торгівлі результатами інтелектуальної діяльності

можна зарахувати:

– ліцензійну торгівлю;

– франчайзинг;

– інжиніринг;

– укладання низки контрактів (лізинговий контракт, контракти на обслуговування, на управління, на постачання комплектного устаткування, субконтракти, маркетингові контракти).

Зараз об’єктом ліцензійної торгівлі може бути:

1) патент – документ, що засвідчує державне визнання технічного рішення винахідником, закріплює за особою, якій його видано (патентовласнику), виключне право па винахід;

2)

промисловий зразок – нове художньо-конструкторське рішення виробу;

3) торговий знак – зареєстроване у встановленому порядку позначення, що слугує для розрізнення товарів одних виробників від однорідних товарів інших виробників;

4) ноу-хау – конфіденційні відомості, що мають комерційну цінність, і науково-технічні знання, які не користуються правового охороною. З розвитком техніки значення ноу-хау різко зросло, і воно перетворилося на самостійний об’єкт ліцензійної торгівлі. Причому в одних випадках ноу-хау – не фактичний, але незареєстрованний винахід, в інших – елемент винаходу, не включений в опис, або не патентоспроможний винахід (математична формула, програмне забезпечення тощо).

У світовій торгівлі найбільш часто зустрічаються такі види патентної ліцензійної торгівлі:

– патентні ліцензії з одночасною передачею ноу-хау і наданням технічної допомоги в налагодженні виробництва;

– патентні ліцензії з ноу-хау;

– чисті патентні ліцензії без ноу-хау.

У першому і другому випадках можуть мати місце умови про нерозголошення ноу-хау в період дії ліцензійної угоди.

Ліцензії поділяються також на:

– самостійні, котрі припускають передачу технологій поза залежністю від їхнього матеріального носія;

– супутні, котрі мають залежний характер і надаються одночасно з укладанням контракту на будівництво підприємства, постачання технологічного устаткування, надання консультаційних послуг.

Існують три основних види ліцензій.

1. Проста, коли продавець (ліцензіар) залишає за собою право самостійно використовувати об’єкт ліцензії і давати аналогічні ліцензії іншим.

2. Виключна, коли ліцензіар не має права давати аналогічні ліцензії, але може сам використовувати об’єкт ліцензії.

3. Повна, коли ліцензіар цілком позбавляється права використовувати об’єкт ліцензії. Такий варіант часто має місце при ліцензуванні малопотужних фірм.

Ліцензійна торгівля здійснюється за допомогою оформлення ліцензійних угод (договорів).

Існує стандартний набір розділів для цього тину договорів: преамбула, визначення, предмет угоди, технічна документація – тут обмовляються терміни надання технічної документації, перелік якої міститься в додатку; територія дії угоди, гарантії і відповідальність, платежі, удосконалення, нові патенти – тут указуються зобов’язання сторін, що стосуються порядку обміну удосконаленнями; технічна допомога, збори і податки, інформація і звітність – цей розділ має місце в тому разі, якщо винагорода визначається у вигляді роялті; забезпечення конфіденційності, суперечки, умови набуття чинності угодою і порядок припинення її дії, інші умови.

Особливе питання стоїть у разі визначення ціни ліцензії. Справа в тому, що реальна вартість ліцензії може бути встановлена тільки в процесі експлуатації об’єкта ліцензії.

Ціна ліцензії, визначається з урахуванням низки факторів:

– імовірний прибуток;

– витрати на створення технології;

– альтернативні витрати;

– витрати передачі технології (вони стосуються “неформалізованих знань”, що зберігаються в голові працівника);

– ціни па аналогічні технології в конкурентів;

– потенційні витрати самостійної розробки технології покупцем;

– витрати порушення патентних прав

Ціна ліцензії має два основних види.

1) Роялті – періодичні відрахування від прибутку покупця протягом періоду дії угоди.

У цьому разі ціпа ліцензії дорівнює:

Де С – ціна ліцензії;

Vі – обсяг продукції в і-ому році;

Zi – ціна одиниці продукції в і-ому році;

Рi – розмір роялті в і-ому році;

T – термін ліцензійної угоди мінус термін освоєння ліцензії.

Середній рівень роялті становить 3-7%.

Ця форма винагороди присутня в 90% випадків укладання ліцензійної угоди.

2) Паушальні (одноразові) платежі, що встановлюються на підставі експертних оцінок. Так само вони можуть бути у вигляді передачі цінних паперів ліцензіата або зустрічної передачі технічної документації. Як правило, ліцензіар одержує від 5 до 20% акцій.

Ці платежі використовуються у разі, коли ліцензіар не має можливості контролювати ліцензіата, його фактичний прибуток.

Також мають місце комбіновані платежі.

Франчайзинг – спосіб діяльності чи послуга, за якої продавець передає покупцю право на використання своєї торгової марки. Крім того, продавець забезпечує умови, за яких використання покупцем торгової марки буде відповідати стандартам, що з нею асоціюються; він робить послуги з надання технічної допомоги, підвищення кваліфікації робочої сили, організації торгівлі і управління.

Розрізняють три види франчайзингу.

– Франчайзинг продукту та торгової марки, який передбачає реалізацію дилером товарів головної компанії, виключно під її товарним знаком (продаж бензину, автомобілів).

– Комплексний франчайзинг, який передбачає надання дилеру головною компанією права па використання товарного знаку, розробку маркетингової стратегії та технологію бізнесу, підготовку посібника з експлуатації, контроль якості продукції (ресторанний бізнес).

– Роздрібний франчайзинг, який практикується при продажі будівельних матеріалів, меблів, побутової апаратури тощо.

Вигоди для продавця: можливість проникнути на інший ринок (більш місткий і більш дохідний); для покупця франчайзинг є способом використання відомої торгової марки, способом залучення іноземних інвестицій, придбання закордонного управлінського досвіду технічних знань.

Успіх франчайзинга забезпечує популярність торгової марки, стандартизацію продукції та послуг (легкість передачі досвіду).

Інжиніринг – це послуги з використання технологічних та інших науково-технічних розробок. У цьому полягає його відмінність від ліцензійної торгівлі, де об’єктом купівлі – продажу є сама технологія.

Інжинірингові послуги можна поділити на три групи:

1. Послуги з підготовки виробництва:

– передпроектні послуги (вивчення ринку, польові дослідження, топографічна зйомка, підготовка техніко – економічних обгрунтувань та ін.);

– проектні послуги (складання генеральних планів і схем, технічних специфікацій і т. п.);

– післяпроектні послуги (підготовка контрактної документації, ведення проекту, управління будівництвом, приймально-здавальні роботи і т. п.).

2. Послуги з організації процесу виробництва та управління підприємством.

3. Послуги з забезпечення реалізації продукції.

Існує три основних методи будівництва, відмінність яких полягає в змісті контрактів на надання інжинірингових послуг.

При першому методі велика частина робіт здійснюється персоналом замовника або місцевими фірмами. У цьому разі закордонна інжинірингова фірма виступає зазвичай лише як консультант і не несе відповідальності за здійснення проекту.

Другий метод передбачає виконання іноземною інжиніринговою фірмою більшої частини чи всіх інжинірингових послуг і, відповідно, її відповідальність за виконання проекту.

Третій метод застосовується при будівництві об’єктів “під ключ”, коли інжинірингові послуги надаються генеральним підрядником як складова частина всього комплексу послуг.

Міжнародний контракт па надання інжинірингових послуг включає ряд обов’язкових пунктів: зобов’язання інжинірингової фірми і замовника з додатком переліку робіт, що підлягають виконанню; терміни та графіки виконання робіт; чисельність та склад персоналу інжинірингової фірми, що бере участь у роботах за контрактом; ступінь відповідальності сторін за порушення ними договірних зобов’язань і т. д. Укладання контракту па надання інжинірингових послуг най частіше відбувається в результаті проведення торгів.

При оплаті інжинірингових послуг використовуються три методи.

1. Погодинна оплата по базі ставок заробітної плати інженерів – консультантів. Застосовується для оплати таких видів послуг, як консультування, навчання фахівців та інших робіт такого характеру, обсяг яких найчастіше неможливо визначити. Розцінки встановлюються на основі ринкових погодинних або денних ставок заробітної плати персоналу інжинірингової фірми. Сукупні витрати на оплату праці збільшуються на встановлений у контракті коефіцієнт, щоб забезпечити покриття фірмою накладних витрат, відсотка на вкладений капітал, одержання прибутку і відшкодування деяких інших витрат. До отриманої величини додається фактична сума прямих матеріальних та інших витрат.

2. Оплата фактичних витрат плюс фіксована винагорода. Застосовується при проведенні інжинірингових робіт з невизначеним заздалегідь обсягом і структурою.

3. Оплата у відсотках від вартості будівництва. Застосовується при наданні всього комплексу інжинірингових послуг. На міжнародному ринку використовується найчастіше.

Контрольні запитання

1. Які типи міжнародних бірж існують?

2. Які функції виконують фондові біржі?

3. У чому особливість відкритих і закритих торгів?

4. Чим характеризуються основні стадії проведення міжнародних аукціонів?

5. Як класифікуються міжнародні орендні операції за терміном їхнього здійснення?

6. У чому особливості оперативного і поточного лізингу?

7. Які види лізингу існують?

8. Які переваги отримують учасники лізингової угоди?

9. Як визначається розмір лізингових платежів?

10. Що є об’єктом ліцензійної торгівлі?

11. Що таке франчайзинг, його види?




Міжнародна торгівля результатами інтелектуальної діяльності