Моделі трансформаційних процесів у постсоціалістичних країнах


Моделі трансформаційних процесів у постсоціалістичних країнах – сукупність концепцій і принципів їх побудови, які стосуються напрямів розвитку перехідної економіки і створення нового типу економічної системи. До М. т. п. у п. к. відносять: 1) моделі ринкової економіки (просто ринку або цивілізованого ринку, ринкової економіки, ринкової економічної системи, соціально орієнтованої ринкової економіки, розвиненої ринкової економіки та ін. неокласичні моделі); 2) моделі змішаної економіки; 3) моделі постіндустріального суспільства; 4) моделі національної економіки; 5) градуалістську та інституціональну моделі; 6) моделі народної економіки. Найнедосконалішою серед них є модель руху до ринку. Оскільки ринок – один з елементів сфери обміну, про рух до ринку або навіть до цивілізованого ринку можна говорити лише на побутовому рівні. Крім того, це означає зведення цілісної системи до одного з її похідних елементів. Рух до ринкової економіки або ринкової економічної системи означає напрям


руху до капіталістичної економіки на нижчій стадії капіталізму, для якої основним типом власності є приватна (передусім приватна капіталістична) і комплекс ринкових форм, методів і важелів регулювання (див. Економіка ринкова). Досконалішою є модель соціально орієнтованої економіки, проте це модель розвиненої капіталістичної економіки, класифікація якої дається представниками неокласичного напряму щодо критеріїв розвитку товарного виробництва, пріоритетності приватної капіталістичної власності, яка на практиці, наприклад у Німеччині, не використовується. Найдосконаліша модель сучасного капіталізму – змішана економіка реформістського спрямування, обгрунтована теоретиками лейбористської партії (див. Економіка змішана). Незважаючи на домінування в розвинених країнах світу різних варіантів моделі змішаної економіки, чимало ортодоксальних західних науковців, як і сто чи двісті років тому, називають її ринковою економікою і обстоюють її впровадження в Україні та інших т. зв. постсоціалістичних країнах. Головними причинами широкого вживання терміна “ринкова економіка” є, по-перше, слабке знання основ діалектичного методу пізнання та відсутність відповідного методу мислення, який передбачає, зокрема, що зі зміною реальних економічних явищ і процесів, їх відображення – економічні поняття і категорії – також повинні зазнавати відповідних змін. По-друге, те, що одну зі сфер суспільного відтворення (у даному випадку обмін) проголошують визначальною і на підставі цього характеризують усю економіку. По-третє, вживання цього терміна спричинене механічним перенесенням стереотипів західної економічної науки у вітчизняну, що (разом з переліченими причинами) характеризує активне його вживання українськими економістами щодо спрямованості трансформаційних процесів в економічній системі України. По – четверте, вживання терміна “ринкова економіка” спричинене підміною критеріїв класифікації економічних систем, зокрема необгрунтованим висуненням на перше місце критерію товарно-грошових відносин замість критерію відносин власності на засоби виробництва. По-п’яте, про недоцільність уживання поняття “ринкова економіка” як вектора трансформаційних перетворень в Україні свідчить те, що навіть на міжнародній конференції ООН з питань навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації (червень 1992) на рівні керівників держав та членів урядів були сформульовані такі два основні висновки: 1) людству потрібна нова модель соціально-економічного розвитку, яка б спиралася на важелі централізованого регулювання на рівні окремої держави і світової співдружності загалом; 2) а також на інтегрованих інтересах суспільства і лише відтак – на інтересах приватного підприємства. Модель змішаної економіки, попри її досконалість для розвинених країн світу, недоцільно брати за базову для стратегічних перетворень в Україні. По-перше, вона допускає значне розтрачання ресурсів, передусім трудових, внаслідок масового безробіття у більшості розвинених країн. По-друге, розвинені країни на досягнення свого теперішнього рівня розвитку витратили понад п’ять десятиліть. Україна такого часу не має (щоб остаточно не втратити шанс – вирватися з периферії світового господарства). Більше того, у разі реалізації моделі змішаної економіки цей шлях буде ще тривалішим, оскільки в Україні не існує комплексу передумов, які були у країн Заходу (рівень техніко-технологічної культури, дисциплінованості та організованості працівників, підприємницької етики і культури та ін.). По-третє, це запозичена модель, своєрідна інтелектуальна власність західної економічної науки. По-четверте, сама назва “змішана економіка” не є зразком вербальної досконалості. Основними вадами моделі постіндустріального суспільства є: 1) характеристика суспільства лише щодо одного з елементів продуктивних сил – науки, передусім теоретичної, оскільки стратегічним ресурсом суспільства Д. Белл називає використання теоретичних знань; 2) ігнорування власності як визначального критерію класифікації суспільства і зведення її до юридичної фікції, до майнових прав; 3) істотна відірваність від реалій практики, навіть у розвинених країнах, які на декілька десятиліть випереджають Україну за економічним потенціалом. Концепція розбудови національної економіки, запроваджена в науковий обіг представниками історичної школи у середині XIX ст., є запозиченою моделлю і не враховує інтегрованість окремих національних країн у світову економіку. Крім того, така розбудова передбачає здебільшого використання механізмів попередніх моделей. Щодо конкретних механізмів трансформації економіки постсоціалістичних країн на відносно недовготривалий період розрізняють також моделі “шокової терапії”, градуалізму (з певними різновидами) та ін. Найдосконалішою моделлю векторних перетворень в Україні слід вважати модель народної економіки (див. Економіка народна).




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Моделі трансформаційних процесів у постсоціалістичних країнах - Економічний словник