Монополії і конкуренція – процес діалектичної взаємодії двох рушійних (і водночас гальмівних) сил капіталістичного способу виробництва на вищій стадії його розвитку, який є виявом взаємовпливу і взаємозаперечення законів монополізації та концентрації і супроводжується посиленням або послабленням кожної з цих сил. Уперше діалектику такої взаємодії описав К. Маркс: “В практичному житті ми знаходимо не тільки конкуренцію, монополію та їх антагонізм, а й також і їх синтез, який є не формула, а рух. Монополія створює конкуренцію, конкуренція
Такого висновку стосовно субординації двох типів законів можна дійти і на підставі всіх інших законів. Це означає, що всі загальні і спільні економічні закони підпорядковуються специфічним і стадійним економічним законам, насамперед основному економічному закону, який належить до типу специфічних. Водночас у певний проміжок існування капіталістичного способу виробництва може посилюватися або послаблюватися дія всезагальних і спільних економічних законів, з одного боку, і специфічних та стадійних економічних законів – з іншого. Так, в останні десятиріччя (з часів розгортання НТР та посилення інтернаціоналізації виробництва) у розвинених країнах світу значно зросла конкурентна боротьба, яка стала сильним імпульсом у розвитку рушійних сил капіталістичного способу виробництва. Рушійною силою розвитку економіки певною мірою є і монополія. Тому не випадково антимонопольне законодавство США захищає ті монополії, які розробили й освоїли нову ефективну продукцію протягом усього періоду чинності патенту на цей товар. Монополія має низку переваг порівняно з немонополізованим підприємством. Сильнішою стороною у взаємодії М. і к. протягом тривалого періоду в сучасній економічній системі Заходу є монополія, формою-домінантою якої в останні десятиріччя стала олігополія. Водночас поєднання М. і к. якісно змінює форми та методи конкурентної боротьби, утримує ті методи конкуренції, які були властиві епосі домонополістичного капіталізму, зокрема зі збереженням неекономічних методів такої боротьби. Будь-яка недооцінка позаекономічних методів “прикрашає” дійсність. Так, за даними журналу “Ю. С. Ньюс енд Уорлд Ріпорт” (органу ділових кіл США), з 1971 по 1980 щонайменше 2690 корпорацій були засуджені за здійснення карних злочинів, а суди розглядають лише незначну частину можливих порушень закону. Крім того, висновок про переважання конкуренції над монополією чи про їх рівність методологічно означає заперечення якісного перетворення домонополістичного капіталізму у вищу стадію та домінування специфічних і стадійних законів. При оцінці співвідношення М. і к. слід враховувати вимогу законів діалектики, насамперед закону заперечення. Таке заперечення є не повним, а діалектичним, з урахуванням низки переваг попередніх форм власності, господарювання та методів економічної боротьби. На практиці це означає існування сотень тисяч і навіть мільйонів дрібних і середніх капіталістичних підприємств, створення на них значної частки національного доходу, додаткової вартості. При цьому велике підприємство не можна ототожнювати з монополією у різних економічних системах. Аналізуючи співвідношення М. і к. за сучасних умов, слід також враховувати рух самої категорії “конкуренція”, наповнення її елементами якісно нового змісту на вищій стадії капіталізму. За умов панування монополій конкуренція має не лише стихійний характер. Оскільки на цьому щаблі відбувається підрив товарного виробництва, а останнє дедалі більше набуває організованого характеру, то і конкуренція такою ж мірою має організований характер, піддається корпоративному регулюванню та контролю. Відбувається певною мірою монополізація самої системи конкурентної боротьби, її форм і методів. Ця ознака сучасної конкуренції виразно виявляється у відносинах між монополіями і тими підприємствами, які через контрактну систему потрапляють у залежність до гігантських корпорацій. Значною мірою регульований й організований характер має конкурентна боротьба між самими монополіями за державні замовлення. Значному регулюванню піддається конкуренція (її форми та методи) у наднаціональних економічних угрупованнях типу ЄС. Аналогічне співвідношення М. і к. спостерігається і в світовому капіталістичному господарстві. Однією з особливостей цього процесу є скорочення сфери дії вільної конкуренції. За сучасних умов близько 60% світових ринків контролюється гігантськими ТНК. Наприклад, найбільша електронна компанія капіталістичного світу IBM (США) монополізувала 55% світового капіталістичного ринку комп’ютерної техніки та технології, поділяючи ринки 130 країн-споживачів між 45 своїми філіями і дочірніми компаніями, які функціонують у 45 країнах. Важливу роль у монополізації цієї сфери відіграє внутрішньокорпораційний обмін. Таким шляхом транснаціональний монополістичний капітал контролює нині близько 40% міжнародної капіталістичної торгівлі. Організованого характеру конкуренції у цій сфері надає державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. За умов посилення міжнародної конкурентної боротьби ТНК створюють транснаціональні стратегічні альянси (спілки). Починаючи з 80-х ТНК вважають за необхідне розробляти, виробляти і продавати товари від початку циклу життя продуктів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)